Вхід Головна Мій профіль Вихід

CАЙТ УЧИТЕ
ЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ,
ЛІТЕРАТУРИ та ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ,
заступника директора з НВР
Слов'янської ЗОШ І-ІІІ ст. 15

ЄФРЕМОВОЇ МАРИНИ МИКОЛАЇВНИ

Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS
Меню сайту

На допомогу вчителю

Головна » Статті » Зарубіжна література » Біблія як пам'ятка світової літератури

Біблія

Бі́бліягрец. βιβλία — книга) — священна книга християнства, яка поділяється на дві частини: Старий Заповіт і Новий Заповіт — і складається з окремих книг, написаних різними авторами (після канону їх налічується 66).

Біблія (Огієнко)


Склад та структура Біблії

Сама книга, яку називають «Біблія», складається із двох основних частин — це Старий Заповіт і Новий Заповіт. В основі назви «Заповіт» (від гебрейського «berit» — угода, договір, союз, заповіт) лежить ідея угоди Бога з усім людством: у Старому Заповіті розповідається про союз Бога із єврейським народом; у Новому Заповіті — про союз Бога з людством через Ісуса Христа.

Для християн священними є обидві частини Біблії. Проте для євреїв, прихильників іудаїзму, — священною лише перша частина і тому вони взагалі не користуються терміном «Старий Заповіт». Натомість виділяють три частини Святого Письма:

·        Тора (івр. תורה) — «Вчення» або «П'ятикнижжя Мойсеєве»;

·        Невіім (івр. נביאים) — «Пророки»; та

·        Кетувім (івр. כתובים) — «Писання».

Поєднання початкових літер цих назв творить акронім (івр. תנ"ך), який читається як «ТаНаХ». «ТаНаХ» — і є назвою єврейського (іудейського) Священного Тексту.

Залежно від згрупування біблейських текстів, іудейська Біблія налічує у своєму складі 22, 24 або 27 книг.

Старий Заповіт

Старий Заповіт або Старий Завіт — перша частина Біблії, що по обсягу складає близько трьох четвертих усієї Біблії. Старий Заповіт нараховує 46 книг, написаних переважно староєврейською мовою. У них розповідається про створення світу, гріхопадіння, взаємини Бога з вибраним ним народом Ізраїлю. Через увесь Старий Заповіт простежується обіцянка Бога відновити посередництвом Месії (спасителя) зруйновані гріхом відносини із Богом. Головна ідея Старого Завіту — договір Бога Ягве з обраним єврейським народом. Умови договору зводяться до двох основних положень:

- "Я - Бог Ягве: нехай не буде для тебе інших богів, окрім мене"
- "Не зспоріднюйтесь з іншими (язичницькими) народами"

Структура Старого Завіту, яка складається з чотирьох головних груп:

  1. Доісторичні книги
  2. Історичні книги
  3. Навчальні (поетичні) книги
  4. Пророчі книги

Новий Заповіт

Новий Заповіт — друга частина Біблії, що містить у собі 27 книг. У Новому Заповіті розповідається про прихід на землю Месії (Христа) від Бога, Сина Божого, щоби він помер за людей і таким чином відкупив їх (від успадкованого ними від першого чоловіка Адама, та його дружини, Єви) гріха (про що розповідається і у Старому Заповіті). Будучи на землі, і проповідуючи про Небесне Царство Боже, Ісус (Месія) вибрав дванадцять апостолів (один з яких зрадив його) і доручив їм поширювати його вчення по цілому (знаному в той час) світі.

Окрім самої Євангелії у Новому Заповіті, є і інші книги, де розповідається і стає відомо про виникнення та існування перших общини християнства. Апостоли у своїх посланнях (листах) до церков навчають то́му, що́ саме необхідно для спасіння, а також надають поради для повсякденного життя.

Остання книга Нового Заповіту: Об'явлення — символічною мовою розповідає про другий прихід Христа на землю в якості Царя Божого Небесного Царства; про кару для тих, хто не повірив у Христа і не виконував його волю; про вибір співцарів у його царстві, правлячих над підданими на землі; про небесне місто збудоване Богом; про знищення роспустниці, названою «Вавилон Великий», символічним звіром; про війну Бога з земними царями — Армагеддон, провокуємі Божим ворогом — Дияволом.

Формування біблійного канону

Процес виникнення канону був складним і тривалим. Його можна поділити на два основних етапи:

·        Формування канону Старого Заповіту;

·        Формування канону Нового Заповіту.

Старий Заповіт

Більшість вчених вважає, що книги Старого Заповіту створювались або складались у період між 12-м та 2-м століттями до н.е, тобто до народження Ісуса Христа. Канон Старого Заповіту має деякі відмінності у різних християнських конфесій. Всі конфесії визнають єврейський канон (т. зв. «первоканонічні книги»), православні та католицькі видання включають також сім «другоканонічних» книг, які відкидаються, однак, протестантами. .

Новий Заповіт

Процес формування Новозавітнього канону полягав в об'єднанні книг, які Християни знайшли Богонатхненними для поклоніння й повчання в тій історичній ситуації, в якій вони жили, а також такими, що не суперечать Старому Заповіту.

Всупереч поширеній хибній думці Новозавітній канон не був швидкоруч створений на великому бюрократичному Церковному соборі, а швидше розвинувся протягом кількох століть, хоча це не говорить, що офіційні Собори і рішення взагалі не торкалися даного питання.

У той же час думка про існування повного і чіткого Новозавітнього канону із самого початку, тобто з часів Апостолів, не має історичного підгрунтя. Канон Нового Заповіту, як і Старого є результатом розвитку в процесі, що підсилювався полемікою зі скептиками, як всередині Церкви, так і за її межами.

У перші три століття Християнської Церкви, християни, схоже, не мали загальновизнаного Новозавітнього канону.

Новозавітній канон в сучасному вигляді вперше був викладений Афанасієм, єпископом Александрії, в 367 році в листі написаному церквам в Єгипті. До того часу канон став більш-менш сталим.

Таким чином затвердження канону Вселенським Собором стало лише формальним його визнанням, а не створенням чи відбором книг, які можна було б до нього включити, бо сам Бог діяв через вірних йому людей, скеровуючи їх на всіх стадіях процесу з визначення священних книг, що в повній мірі викладають Його волю для людей.

Переклади Біблії та їх поширення

Перші переклади

Книжки Старого Заповіту були перекладені вперше на грецьку мову за єгипетського Птоломея Філадельфа (283247 до Р. Хр.) 72 єврейськими мудрецями, і тому цей переклад носить назву Септуаґінти — Семидесятки (Переклад семидесяти). Новий Заповіт був написаний давньогрецькою мовою. У IV столітті все Писання було перекладено на латинську (382405) Святим Єронімом. Цей латинський переклад відомий під назвою Вульґати (найстарший друк — 1462 р. в Майнці). Сама назва Біблії означає з грецького власне — «книги» і почала прикладатися до Святого Писання тільки десь з кінця III — початку IV століть.

Переклади Біблії українською мовою

Біблія у перекладі Івана Огієнка. Перша сторінка книги «Буття». Видання Британського і закордонного біблійного товариства.

До України Святе Письмо прийшло у X столітті у так зв. церковно-слов'янській мові, але то не була вся Біблія, а тільки Новий Заповіт, а з нього Євангелія (найстарший текст з 1092 р. переховується в Рум'янцівському музеї в Москві, далі — Бучацьке з XIV ст., переховувалася в монастирі оо. Василіян у Львові), та окремі твори Старого Заповіту (головно Псалтиря).

Першою друкованою книгою зі Святого Письма був у нас Апостол, видання Івана Федорова (Львів, 1574 р.), а першим виданням всього Святого Письма була Острозька Біблія 1581 року.

У XVI ст. реформаційні впливи з Заходу підсилили в українському народі прагнення читати св. Письмо живою зрозумілою мовою. Тоді й появилися перші переклади св. Євангелії на живу народну мову. З того часу маємо три переклади святої Євангелії — ченця Григорія, Архімандрита Пересопницького монастиря на Волині, далі Василя Тяпинського, і Валентина Нагалевського. З них найцінніша пам'ятка «Пересопницьке Євангеліє» зі 1561 р. Перекладач чернець Григорій так і зазначив, що переклад з болгарської мови на українську зроблено «для ліпшого вирозуміння люду християнського посполитого.»

У XVII ст. процес ународовлення текстів Святого Письма до деякої міри був загальмований в Україні в наслідок панування в тодішній школі латинської схоластики.

І не зважаючи на те, в катехізисі митрополита Петра Могили тексти св. Письма наводяться Українською мовою. Становище погіршало наприкінці 17-го ст., коли українська Православна Церква була підчинена Московській патріархії (1685 р.).

Російський уряд почав вбачати в ужитку української мови в церковних книгах — вияв українського сепаратизму, і тому заборонено друк церковних книжок, що відрізнялися б будь-чим від московських.

А в XVIII ст. за Катерини II запроваджено по школах і церквах України московську вимову церковно-слов'янських текстів.

Але в ХІХ ст. Григорій Квітка в Харкові, Маркіян Шашкевич на Галичині, майже одночасно, починають перекладати витяги з св. Письма Нового 3аповіту на українську мову. «Псальми, переложені на малорускоє нарєчіє» професором Михайлом Максимовичем.

Дуже видатна праця 19-го ст. — переклад Євангелії й Діянь Апостольських, що його зробив Пилип Морачевський, інспектор ліцею на Чернігівщині. Морачевський переслав свій переклад Священному Синодові російської Церкви і російській Академії Наук. Академія Наук прихильно поставилася до пропозиції дати цей переклад до друку для добра українського народу. Але розглядали цей переклад і шеф канцелярії князь Долгоруков та Київський генерал-губернатор Аннєнков. І перемогли політичні мотиви: Синод заборонив друкувати переклад Євангелії українською мовою. Тільки під тиском революційних подувів 1905 року, себто 45 років після закінчення перекладу, коли вже не жив Морачевський, його переклад святої Євангелії побачив світ у 1906 році. Текст перекладу зредагував єпископ Подільський Парфеній.

У 1936 році Святий Синод Православної Церкви Польщі видав Євангелію, в тій же редакції, як велику Напрестольну.

Категорія: Біблія як пам'ятка світової літератури | Додав: efremova-marina (22.10.2011)
Переглядів: 940 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Звіримо час

Думки відомих
Пошук
Корисні посилання
СайтМетодсоветОсвітній порталПереводчик онлайн�������-����
Відеоуроки
Сайт Сайт
Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz