На допомогу вчителю

Іліада (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема у 15 700 гекзаметрів, що приписується Гомеру, найдавніша зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою і об'єднанням численних сказань Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.

Дія віднесена до десятого року облоги Трої (Іліону) об'єднаним ополченням грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Олени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само як і результат війни (загибель Трої), передбачаються в Іліаді відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу, епізод з історії облоги Трої.

Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів (датується приблизно 3 століттям до н. е.), які розділили поему на 24 книги. Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають за собою довгу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і відноситься до кінця 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті і навіть містять низку імен, до сих пір відомих лише з давньогрецького епосу.

В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» представляють собою давніх, а іноді ще догрецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, в самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають базисне значення у побудові сюжету «Іліади» теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гніві Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом та Герою — з циклу міфів про Геракла.

Головні персонажі

Більшість персонажів «Іліади» каталогізовані, так друга частина Книги 2 майже повністю укладена як перелік кораблів, із зазначенням не тільки командувачів, але й рядових військових.

Ахейці

Чоловіки Трої

Жінки Трої

Олімпійські боги

В поемі боги Олімпу втручаються у перебіг подій, маніпулюють героями. Всі вони, крім Зевса, самі приймають безпосередню участь у бою.

Сюжет

Сюжет започатковується на тому, що греки під верховним командуванням Агамемнона десятий рік поспіль тримають Трою в облозі після того, як була викрадена Єлена, дружина спартанського царя Менелая, троянським царевичем Парісом, сином царя Пріама. Під час розорення сусідніх областей була захоплена в полон дочка Хріса, жерця бога Аполлона, і віддана на відкуп Агамемнону.

Поема відкривається зверненням до Музи та викладом теми: нею є гнів Ахілла і власне жахливі наслідки цього гніву, що сталися з волі Зевса. Сама дія «Іліади» починається з приходу в ахейський (тобто грецький) табір Хріса, який пропонує викуп за дочку. Після грубої відмови Агамемнона Аполлон насилає на греків морову виразку. За ініціативою Ахілла, найхоробрішого з ахейських воїнів, скликаються збори, на яких оракул Калхант пояснює причину божественного гніву. Агамемнон погоджується відпустити полонянку за умови, що втрата буде йому відшкодована, і вимагає у відповідь на різкі докори Ахілла полонянку останнього — Брісеїду. Через це Ахілл відмовляється брати подальшу участь у боях. Спроба старого пілосського царя Нестора примирити ворогуючі сторони залишається безрезультатною. Збори перервано. Ахілл в гніві повертається у свій стан, де залишається в бездіяльності, Агамемнон повертає свою полонянку і відбирає у Ахілла Брісеїду. Мати Ахілла, морська богиня Фетіда, отримує від Зевса обіцянку, що ахейці будуть терпіти поразки до тих пір, допоки не відшкодують образу, завдану її синові.

Ця обіцянка викликає на Олімпі сварку між Зевсом та його дружиною Герою, покровителькою та заступницею ахейців (Книга 1). Зевс навіває Агамемнону неправдивий сон, в якому віщує перемогу над троянцями, і Агамемнон скликає збори всіх ахейців. Не будучи цілком впевнений у настрої війська, він вчиняє випробування: пропонує припинити війну і повернутися додому. Воїни негайно кидаються до кораблів, і лише Одіссей, важко переборюючи хвилювання, жорстоко побивши при цьому Терсіта, який завжди «ображав царів». Ахейці вишиковуються до бою, за цим слідує довгий перелік кораблів, племен та вождів грецького війська. Троянці, зі свого боку, виходять із міста під проводом свого хороброго Гектора, сина Пріама. За цим епізодом також слідує короткий перелік сил троянців та їхніх союзників (Книга 2).

Перед початком бою Паріс скликає найхоробріших ахейців на єдиноборство. Менелай кидається йому назустріч, і Паріс із страхом відступає перед ображеним чоловіком Єлени. Лише закиди Гектора змушують його повернутися назад. Умови єдиноборства блуи наступними: Єлена залишиться за переможцем. Під час приготувань до двобою Єлена показує Пріаму зі Схейської вежі головних ахейських полководців — Агамемнона, Одіссея, Аякса, Ідоменея (сцена «Огляду зі стіни»). У єдиноборстві Менелай вже майже стає переможцем, але богиня Афродіта викрадає Паріса з поля бою і переносить в його чертог, туди ж вона приводить обурену Олену та змушує її підкоритися бажанням Паріса. Ахейці ж вважають Менелая переможцем і вимагають видачі Олени (Книга 3). Боги, ворожі Трої, незадоволені можливістю мирного завершення, і за намовою Афіни союзник троянців Пандар випускає у Менелая стрілу. Перемир'я таким чином було порушено, однак це створює у ахейців нову впевненість у кінцевій перемозі. Агамемнон обходить військо, підбадьорюючи воїнів перед новим боєм. Бій починається (Книга 4).

Особливою відвагою відрізняється ахейський воїн Діомед, якому допомагає Афіна: він вбиває Пандара та ранить богів-покровителів троянців Афродіту та Аресу (Книга 5). Троянці готові вже відступати, оракул Гелен, брат Гектора, спонукає його влаштувати ходу троянських жінок до храму Афіни із благанням про спасіння. Опис ходи і любовно оброблені сцени братання Діомеда із троянським союзником Главком і прощання Гектора з дружиною Андромахою та сином Астіанактом — основні події Книги 6. Повернувшись на поле, Гектор вступає у двобій із Аяксом, який завершується нічим через настання ночі. Ахейці оточують свої кораблі муром та ровом (Книга 7). На другий день бою Зевс забороняє богам брати участь у війні. Троянці під проводом Гектора змушують ахейців відступити до кораблів. Спроба Гери та Афіни допомогти ахейцям викликає жорстокий гнів Зевса (Книга 8).

Вночі, за порадою мудрого Нестора, Агамемнон споряджає посольство до Ахілла, обіцяючи повернення Брісеїди, багаті дари, навіть руку свої дочки, якщо той погодиться знову взяти участь у війні. Ахілл, що проводить час у грі на лірі, доброзичливо приймає послів, але ні майстерна красномовність Одіссея, ні сильна, щира та простомовна промова Аякса, ні розповідь старого наставника Ахілла Фенікса про аналогічну подію миніщини — гніві царя Мелеагра — не можуть змусити Ахілла змінити свого рішення (Книга 9). Діомед та Одіссей відправляються у нічну експедицію у троянський табір, дорогою захоплюють троянського лазутника Долона і вчиняють страшну різанину у таборі щойно прибувшого союзника Трої фракійця Реса (Книга 10).

Триває третій день бою. Зевс посилає Ворожнечу, яка спонукає ахейців до бою. Блискучі подвиги Агамемнона, Діомеда, Одіссея не можуть зупинити наступу троянців, усі ці герої вже поранені. Навіть Ахілл втрачає спокій і посилає свого улюбленого друга Патрокла до Нестора. Старець просить Патрокла або переконати Ахілла вступити у бій, або надягти обладунки Ахілла, щоб принаймні налякати ворогів (Книга 11). Троянці продовжують наступ і вриваються за споруджений ахейцями мур (Книга 12). Зевс, вбачаючи поразку ахейців, ховає погляд від битви. Цим користується Посейдон, щоб надихнути ахейців. Воїн Ідоменей і обидва Аякси намагаються відбити натиск троянців (сцена «Битви біля кораблів», Книга 13).

Гера, отримавши від Афродіти пояс із любовними чарами, присипляє Зевса у своїх обіймах, тоді успіх переходить на бік ахейців («Омана Зевса», Книга 14). Прокинувшись, розгніваний Зевс змушує богів припинити будь-які спроби допомоги ахейцям, перевага знову переходить на бік троянців. Гектор руйнує мур, засипає рів і готується вже запалити кораблі, обороняється тільки Аякс (Книга 15). Несподівано Ахілл погоджується, щоб Патрокл одягнув його лати, але лише для того, щоб відігнати троянців від кораблів. Побачивши зброю Ахілла, налякані троянці відступають. Патрокл, порушуючи наказ Ахілла, жене їх далі до самих стін Трої, поранивши при цьому троянського воїна Сарпедона, сина Зевса, але беззброєний Аполлоном Патрокл гине від руки Гектора (Книга 16).

Навколо тіла Патрокла розгортається запеклий бій, в якому особливо відзначається Менелай. Але Гектор уже заволодів зброєю. Про перебіг подій посилають повідомити Ахілла (Книга 17). Ахілл впадає у розпач. Мати його, Фетіда, виходить з моря і обіцяє отримати від бога Гефеста нову зброю. Поки що Ахілл виходить неозброєним і одним лише голосом своїм відганяє троянців від тіла Патрокла. Настає ніч, Гефест виготовляє зброю для Ахілла (детально наводиться опис зображеного на щиті Ахілла, Книга 18). Ахілл і Агамемнон примрюються, Брісеїда повернена. Вона із Ахіллом оплакує тіло хороброго Патрокла. Ахілл кидається у бій, причому один з його коней віщує йому близьку смерть (Книга 19).

Зевс дозволяє богам вступити в бій, відбувається грізна сутечка за участю богів. Ахілл покриває поле тілами ворогів, але не зустрічає ще Гектора, йому зустрівся Еней, якому судилося царювати над троянцями. Посейдон рятує Енея від Ахілла (Книга 20). Водний потік Ксапер, запруженний трупами, марно переконує Ахілла послабити наступ та навіть обрушуються на нього своїми хвилями. Ахілла рятує Гефест, запаливши потік (Книга 21). Зрештою троянці тікають у місто. На полі бою залишається один Гектор, який бажає, незважаючи на переконання близьких, воювати із супротивником, але з наближенням Ахілла його охоплює страх, і він тікає. Зевс зважує на терезах жеребки Ахілла і Гектора — жереб Гектора падає, заступник Аполлон залишає його. За підступно намовою Афіни Гектор, нарешті, приймає бій з Ахіллом і в цьому бою гине. Плач батька Пріама, матері Гекуби та дружини Андромахи про Гектора завершують Книгу 22. Душа Патрокла являється Ахіллу і вимагає якнайшвидшого поховання. Похорон та опис змагань, влаштованих Ахіллом на знак вшанування пам'яті героя змальовані у Книзі 23. Ахілл щоденно прив'язує тіло Гектора до колісниці і волоче навколо могили Патрокла. Одного разу вночі до нього з волі Зевса приходить Пріам із викупом і благає повернути тіло сина для поховання, Ахілл погоджується. Плачем за Гектором та його похованням завершується остання Книга 24.

Дослідження «Іліади»

«Іліада» складається з низки епізодів, які послідовно розгортаються у часі і часто мають цілком самостійний і закінчений характер. Ф. Зелинським був запропонований «закон хронологічної несумісності»: дії, що відбуваються по суті фабули одночасно в декількох планах, викладаються як послідовні. Цілісність поеми досягається підпорядкуванням матеріалу двом організуючим моментам. По-перше, це гнів Ахілла, який дає можливість, зберігаючи Ахілла головним героєм, висунути ряд інших фігур на передній план, що діють за його відсутності. По-друге, рішення Зевса мотивує неуспіх грецьких полководців та урізноманітнює боротьбу введенням нового плану дії: сцен богів на Олімпі. Однак далеко не весь матеріал поеми можна окреслити цими рамками. Рішення Зевса, прийняте в Книзі 1, ій було забуте аж до подій Книги 8. Окремі епізоди «Іліади» самі по собі слабо пов'язані, і зчеплення їх потребує мотивування божественним втручанням. У сюжетній побудові спостерігається низка протиріч. Так, низка епізодів «Іліади» лише штучно пов'язані із Троєю. Патроклія та деякі з наступних діянь Ахілла спочатку відбувались не у Трої, а у Фракії. Сцена «огляду зі стін» була локалізована на Пелопоннесі і відноситься до викрадення Олени Тесеєм, а не Парісом.

Стара «пісенна» теорія (книги «Іліади» також називали піснями) Лахмана та ін. (Гомерівське питання) пояснює композиційну своєрідність «Іліади» механічним зчепленням самостійних пісень, з'єднаних згодом деяким редактором в єдине ціле, на даний час відкинута в силу того, що єдність «Іліади» припускає поетичний задум автора і тому, що окремі епізоди «Іліади» аж ніяк не є «піснями». «Іліада» відноситься до тієї стадії розвитку епічної поезії, коли стиснений «пісенний» стиль вже поступався місцем стилю великих поем. Завершеність окремих епізодів викликана необхідністю виконувати твір частинами, а деякі нестиковки у побудові «Іліади» пояснюються неповним пристосуванням матеріалу різних сказань до передбачуваної у поемі ситуації. Численні ж спроби дослідників конкретизувати це загальне положення і дати картину виникнення «Іліади» досі не привели до переконливих результатів, незважаючи на різноманітність застосовуваних методів (сюжетологічний аналіз, вивчення поетичної техніки різних частин «Іліади», мовні та культурно-історичні критерії). Суперечливим є й основне питання: чи представляє собою «Іліада» поширення новим матеріалом основного ядра, балади про гніві Ахілла (так звана, теорія «пра-Іліади»), або організуючі поему моменти відносяться вже до більш пізніх стадій її оформлення.

Соціологічний аспект

Соціологічний аналіз «Іліади» дає змогу зробити кілька важливих висновкв. По-перше, поема є суто аристократичною. Персонажі належать до знаті і живуть ідеалами станової честі та хоробрості. Якщо ж епізодично і з'являється фігура незнатної людини, то лише як вийняток та об'єкт «усмирнення» (Терсіт). По-друге, суворі звичаї суспільного ладу в поемі були значно пом'якшені, а форма спілкування стала більш витонченішою. По-третє, аристократичне суспільство, на яке власне і була розрахована «Іліада», відрізнялося своєрідним раціоналізмом: воно зберігало культові обряди, але вже відмовилося від багатьох первісних анімістичних уявлень. Все наївно-чудове ретельно уникається у поемі. Архаїчна грубість сцен між богами використовується в значній мірі як комічний ефект. Ці висновки у поєднанні з мовними критеріями, які свідчать, що епос написаний штучним мовою, у якій змішані прадавні еолійські та більш різні іонійські елементи, дозволяють віднести стфорення «Іліади» до приблизно 700 до н. е.

Поетична техніка

Поетична техніка «Іліади» являє собою поєднання примітивної безпорадності із розвиненим і навіть мудрим мистецтвом оповідання і величезним багатством засобів вираження. Невиробленою залишалась ще техніка масових сцен, тому численні описи битв розбиваються на низку двобоїв. Одночасно в поемі широко використаний прийом ретардації, а також ведення розповіді у багатьох планах, причому кожний план розчленовується на частини. Мистецтво автора «Іліади» як раз і полягає в умінні послідовно подати частини різних планів у майже симетричному розрізі. Швидкий темп розповіді часто змінюється дуже повільним, розповідь — з майстерно скомпонованими промовами та діалогами. Сюжетний інтерес до цілого відступає на задній план перед рельєфною обробкою частини — звідси драматична напруженість окремих сцен і одночасно невміння вмотивувати їх подальше розгортання. Мова «Іліади» багата на епітети, метафори і «гомерівські» порівняння. Техніка «Іліади», як її сюжет і мова, є результатом тривалого розвитку: покоління епічних співаків на базі традиційних прийомів, створювали витончений шедевр.