Вхід Головна Мій профіль Вихід

CАЙТ УЧИТЕ
ЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ,
ЛІТЕРАТУРИ та ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ,
заступника директора з НВР
Слов'янської ЗОШ І-ІІІ ст. 15

ЄФРЕМОВОЇ МАРИНИ МИКОЛАЇВНИ

Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS
Меню сайту

На допомогу вчителю

Головна » Статті » Зарубіжна література » Література європейського бароко

Бароко як перший загальноєвропейський художній напрям

Бароко як перший загальноєвропейський художній напрям. Європейське і українське бароко. Визначення бароко як літературного напряму.

  XVII століття як літературна доба

Існує... краса, що ґрунтується...
на неповному сприйнятті, на таємничості,
яка ніколи цілком не розкриває свого обличчя,
на загадковості, яка щомиті набуває іншого вигляду.

                                                               Г. Вельфлін

  XVII століття стало надзвичайно важливою віхою в культурно-історичному розвитку людства. З одного боку, його можна вважати своєрідним підсумком попередньої великої історичної епохи — Відродження, а з іншого — періодом, коли окреслювались нові, суголосні тогочасним історичним умовам шляхи та перспективи розвитку людського суспільства, формувалися ті соціально-економічні, політичні, культурні традиції й морально-етичні цінності, які заклали підвалини нової європейської цивілізації. Пригадаємо основні риси епохи Відродження. Епоха Відродження (Ренесанс) — це початок XIV — кінець XVI ст. Назва походить від загальної тенденції митців цієї епохи до відродження засад тієї світської гуманістичної культури, яка була створена в епоху античності. Митці епохи Відродження висунули нову, гуманістичну (від лат. humanus — людяний) систему  світобачення.  її центром було проголошено людину, в якій вбачали найвищу цінність і головний сенс буття. На противагу митцям середньовіччя, гуманісти реабілітували матеріально-почуттєву, фізичну природу людини і відповідно пропагували її як предмет художнього зображення. В епоху Відродження розпочався  інтенсивний  розвиток гуманістичної освіти і книгодрукування, зародилися книжкова культура і традиції індивідуального читання.

    Криза ренесансного світогляду. З кінця XVI ст. ідеологію Відродження починає охоплювати глибока криза. її насамперед породила криза віри в людину, в її можливості побудувати життя на засадах справедливості й розуму.

   Європу роздирали загарбницькі й релігійні війни та революції, з яких найбільш кривавими були Тридцятилітня війна (1618—1648) та Англійська революція 1648 р. При цьому відбувався процес зміцнення європейських монархій та абсолютизації королівської влади, який ще більше поглиблював кризу гуманізму. Посилився й процес відродження авторитету і влади католицької церкви, який дістав назву контрреформації, тобто світоглядної противаги попередньому, часів Відрод-реформаційному протестантському руху. Контрреформація знаменувала собою часткове повернення до часів середньовіччя, зокрема до його ідеології і світоглядної системи з культом Бога, а не людини.

    Нова картина світу. Та саме в XVII ст. починається Новий час: відбувається становлення нової картини світу, яка визначатиме розвиток людства практично до кінця XIX ст. Саме в Новий час остаточно формується історико-культурне поняття «Європа». Саме в XVII ст. зароджується такий важливий феномен, як громадська думка — особливе ідейно-психологічне явище, можливе лише в громадянському суспільстві, що усвідомлює як свій зв'язок з державою, так і відносну незалежність від неї.

   Наприкінці XVII ст. в Західній Європі з'являються перші професійні письменники. Атмосфера публічного обговорення проблем суспільного життя і літератури сприяє розквіту публіцистики і періодичних видань. XVII ст. характеризується також і як вік науки. Виникає нова, більш звична для сучасної людини класифікація галузей науки і їх нова ієрархія. Усе це і визначило головний вектор розвитку людської думки XVII й подальших століть розвитку людської цивілізації.

   XVII століття як літературна епоха датується приблизно від 90-х років XVI ст. до 80—90-х років XVII ст.

   Головними літературними напрямами XVII ст. стали бароко і класицизм, які, кожний по-своєму, віддзеркалили панівні тенденції світовідчуття людини тієї епохи. Митці бароко зображували людину, яка цілком покладалась на ірраціональні сили, наперед визначену долю, душу якої, внаслідок утрати гармонії зі світом, розривали трагічні суперечності буття, непевність і постійні сумніви. Навпаки, у творах представників класицизму світовідчуття людини стає більш певним, цілеспрямованим, сповненим віри у спроможність людського розуму подолати складні перепони долі, збагнути таємниці природи і проблеми суспільства, поліпшити людське єство і навколишній світ.

БАРОКО ЯК ПЕРШИЙ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ХУДОЖНІЙ НАПРЯМ

    Бароко — це назва першого загальноєвропейського напряму, який прийшов на зміну художньому стилю, виробленому в епоху Відродження.

    Походження терміна бароко виводять  від  португальського perola barroca (перлина неправильної форми) та латинського слова barroco (дивний, химерний), яким позначали один із силогізмів (логічних суджень) у середньовічній філософії і який вирізнявся своєю складністю та дивовижністю. Значення терміна бароко немовби відбиває різні аспекти цього художнього напряму: з одного боку, вишуканий, артистичний і аристократичний елемент, пристрасть до екзотичного, барвистого стилю і, з другого, зв'язок зі старим релігійним світоглядом. І це дійсно так, оскільки бароко дивовижно поєднало в собі аскетизм середньовічного мислення з витонченою розкішністю поетичної фантазії.

   Західноєвропейське і слов'янське бароко. Хронологічні межі періоду бароко не збігаються з календарними межами історичних епох і для різних країн Європи коливаються, інколи з досить значною різницею в часі. Бароко — як загальномистецький і, зокрема, літературний напрям -зародилося в Італії та Іспанії в середині XVI ст., звідки упродовж XVI—XVIII ст. розповсюдилося майже в усі європейські країни. Розквіт його в більшості європейських країн припадає на XVII ст. Тому саме XVII с/політ тя прийнято називати епохою бароко.

    На відміну від провідних держав Західної Європи, серед слов'янських країн напрям бароко поширився досить нерівномірно.
   Україна запозичила бароко із сусідньої Польщі; основними його представниками були поети — викладачі Києво-Могилянської академії, заснованої в 1615 р. В бароковому стилі писали Мелетій Смотрицький, Лазар Баранович, Іван Величковський, нарешті Григорій Сковорода. Найвідомішим жанром української барокової поезії була духовна пісня. Чи не найоригінальнішими творами українського бароко стали «віршові іграшки», тобто твори, в яких автори вдавалися до різноманітних експериментів з формою їх побудови. Розповсюдилася й українська барокова проза; набув розквіту й український бароковий театр, зокрема у перенесених із Заходу формах шкільної драми, різдвяної драми, а з XVIII ст. і світської драми.

   Як і попередній ідейно-художній рух, відомий під назвою епохи Відродження, бароко охопило всі сфери духовної, в тому числі й мистецької, діяльності людини, яскраво виявивши себе в архітектурі, скульптурі, живопису, музиці й літературі.

    Історичні та ідеологічні передумови виникнення бароко пов'язують найчастіше з кризою епохи Відродження.

   Ідеологічні передумови бароко. Ідеологічною та художні передумовою бароко була контрреформація, а бароко — її естетичним виразом. У 1540 р. римський папа заснував орден єзуїтів, які основними і найбільш активними пропагандистами бароко в мистецтві. Впродовж XVI—XVII ст. єзуїтський орден поширюється по всіх країнах католицької Європи і разом з ним поширюється бароко. Але при цьому повного повернення до середньовіччя, як того прагнула католицька церква, все ж не відбулось. Як наслідок — бароко стало своєрідним синтезом культур середньовіччя й античності. Тому для митців бароко характерним було примирення суперечностей: земного і небесного, духовного і світського, античності і християнства. Бароко намагалося поєднати почуттєвість і аскетизм, абстрагованість ідеї з конкретністю і навіть натуралістичністю зображення, фантастичність, містику і правдоподібність.

    Тематика і художні риси бароко. Найяскравішими були ознаки бароко в тематиці творів та  художній картині відображува-    ного в них життя. Для бароко  характерними стали алегоричність, містицизм, інтерес до трагічних суперечностей буття: життя і смерті, тлінного і вічного, взагалі поєднання непоєднуваного — смішного із сумним, трагічного з комічним, високого з низьким («радісний біль», «багатий жебрак», «німий промовець», «блаженна мука» тощо). Дотепність, парадоксальність, контрастність — це ті риси твору, які найбільш цінували митці бароко.

    Улюблені теми митців бароко — ілюзорність та скороминущість людського життя, метафорично осмислювані в образах життя як сну, життя як театру або лабіринту; трагічна невлаштованість світу; фатальна підпорядкованість людської долі божественній волі; гріховність людської природи.

   Поширеними мотивами поезії бароко стають різноманітні природні катаклізми (бурі, повені, землетруси) та соціальні потрясіння (війни, повстання, народні заворушення), трагічні суперечності в душі людини як відображення суперечностей між небесним та земним, раціональним та ірраціональним, пристрастю та моральним обов'язком, мотиви відчаю, зневіри та приреченості.
    У творах бароко найчастіше домінує похмурий, песимістичний пафос. Напружена емоційна атмосфера творів бароко розрахована на те, щоб максимально вразити, схвилювати читача.

  Художні прийоми бароко — це надмірна метафоричність, вишуканість, ускладненість мови, різноманітні стилістичні експерименти з формою художнього твору, елементи фантастики, використання різноманітних емблем, алегорій та символів, через які митці бароко намагались осмислити потаємний сенс буденних речей (наприклад, людське життя асоціювалося зі «скаженим звіром», що переслідує власну тінь, або з трояндою, яка швидко втрачає свої пелюстки, залишаючи натомість сухе стебло і гострі шипи, та ін.). В основу сюжету барочного твору, як правило, покладено історію духовного випробовування людини.

  Жанри бароко. Найпоширенішими жанрами бароко були пасторальна поезія та драма, пасторальний роман, філософсько-дидактична лірика, сатирична бурлескна поезія, комічний роман, трагікомедія, філософська драма. За тематикою бароко інколи ділять на високе, що відображало ідеологію та естетичні смаки аристократії, та низьке, яке відбивало проблематику життя демократичних прошарків суспільства.

Категорія: Література європейського бароко | Додав: efremova-marina (21.10.2011)
Переглядів: 11641 | Рейтинг: 3.2/11
Всього коментарів: 0
Звіримо час

Думки відомих
Пошук
Корисні посилання
СайтМетодсоветОсвітній порталПереводчик онлайн�������-����
Відеоуроки
Сайт Сайт
Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz