Вхід Головна Мій профіль Вихід

CАЙТ УЧИТЕ
ЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ,
ЛІТЕРАТУРИ та ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ,
заступника директора з НВР
Слов'янської ЗОШ І-ІІІ ст. 15

ЄФРЕМОВОЇ МАРИНИ МИКОЛАЇВНИ

Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS
Меню сайту

На допомогу вчителю

Головна » Статті » Зарубіжна література » Література класицизму

Класицизм як художній напрям у літературі XVII ст.

Класицизм як художній напрям у літературі XVII ст. Філософське та естетичне підґрунтя класицизму. Основні правила класицизму.

ТЛ. Визначення класицизму як літературного напряму XVII ст.

Класицизм як літературний напрям

     Людина — лише хворостинка, найбеззахисніше з творінь природи, але хворостинка, яка мислить... Отже, наша перевага—у спроможності мислити. Лише думка звеличує нас, а не простір і час, в яких ми — ніщо. Намагаймося ж бо мислити гідно: в цьому запорука моральності.

                                            Б. Паскаль

 
      Розвиток класицизму. Образ мислячої хворостинки не лише ввійшов  в історію європейської літератури як одна з найулюбленіших поетичних метафор людини, а й став символічним епіграфом початку нової ери історичного самоусвідомлення людства. Адже усвідомлення того, що людина — це не просто істота, здатна мислити, але що сама її здатність мислити є властивістю, яка і робить людину людиною, стало чи не найбільшим відкриттям філософії XVII ст., з якого зросла квітка другого великого літературного напряму XVII ст. — класицизму. Ш Ідеологічні засади. Класицизм (від лат. сіазвісиз — взірцевий, довершений) — це літературний напрям кінця XVI ст. — початку XIX ст. Ідейні засади класицизму спираються на принципи філософії раціоналізму і протиставляють себе світоглядній ідеології бароко.

    Пригадаємо, що головна ідейна теза бароко — принципова незбагненність цього світу, сенс якого відомий лише Творцю, тому людина не може цілком покладатися на власний розум, слабкий та обмежений, і мусить шукати надійнішу опору — у вірі та церкві.

     Класицизм докорінно змінив вироблені ідеологією бароко ціннісні орієнтири суспільної поведінки людини. Світ принципово збагненний, а його позірні хаотичність і невпорядкованість — не більше ніж невміння або небажання людини скористатися можливостями свого розуму, цілком спроможного осягнути закони світобудови. Класицисти не протиставляли себе (принаймні, відкрито) авторитету церковної влади, але й не приховували, що покликання людини вони вбачають не у фанатичній вірі, а у твердій громадянській позиції, підпорядкованій передусім інтересам суспільства та держави. Кохання, дружба, родинні стосунки — усе це приносилось віднині в жертву патріотичному обов'язку. Якщо головною ідеологічною опорою бароко була релігія, то пріоритетними для класицистів стали інтереси та потреби світської влади, зокрема монархічної держави.

     Мистецтво, на думку класицистів, повинно стояти на сторожі суспільних інтересів, формувати уявлення людей про те, яким має бути цей світ, змальовувати гідні наслідування приклади громадянської поведінки та суспільної моралі. Ідея служіння суспільству та державі, у свою чергу, виявилася співзвучною інтересам абсолютистської монархії, тому найшвидше класицизм розвинувся в європейських країнах із сильною королівською владою, як це було, зокрема, у Франції, де він став фактично естетичним виразом державної політики, мав офіційну підтримку з боку короля та його оточення. Однак літературу класицизму не слід зводити лише до ідеї уславлення монархії та стверджуваного нею порядку. У творах письменників-класицистів насамперед відбились інтереси «середніх» прошарків суспільства, процес зростання їх самосвідомості внаслідок національного згуртування держави та зміцнення її позицій на міжнародній арені.
 
     Європейський класицизм.
Пріоритетний розвиток теорія та практика класицизму дістали у французькій літературі другої половини XVII ст. Вже в 1635 р. з ініціативи кардинала Рішельє було засновано Французьку академію, яка уклала словник французької мови, активно утверджувала естетику класицизму.

     Головними представниками нової естетики були філософія Рене Декарта і драматургія П'єра Корнеля. Особливо яскраво французький класицизм виявив себе в драматургії, хоча загальноєвропейську популярність здобули і прозові жанри французького класицизму, наприклад казки Шарля Пер-ро та байки Жана де Лафонтена.

     Під впливом французької літератури класицизм поширився і в інших країнах Західної Європи, проте в них його вияв не був таким яскравим, оскільки позиції абсолютистської монархії були там слабкими.
    Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. виникає класицизм і в українській літературі, де він був представлений іменами Івана Котляревського, Петра Гулака-Артемовського, Павла Білецького-Носенка, Григорія Квітки-Основ'яненка.

      Потужно заявив про себе класицизм і в російській літературі XVIII ст. В Росії він, подібно французькому, спирався на міцні позиції монархічної царської влади. Відомі представники російського класицизму — Василій Тредіаковський, Михайло Ломо-носов, Гаврило Державін, Денис Фонвізін.

     Художнє підґрунтя. Якщо ідеологічні засади класицизму були похідними від настанов сучасної йому раціоналістичної філософії, то в ролі художнього підґрунтя класицизм визнав за найвищий, «класичний» взірець художньої творчості античне мистецтво, античну літературу. З античності класицисти доволі часто брали й теми та сюжети своїх творів, інтерпретуючи їх в дусі сучасної їм історичної епохи. Відповідно до вимог раціоналізму художній твір класицисти сприймали як реальність, створену за законами розуму, а отже, чітко продуману і логічно впорядковану, особливо в композиції та сюжетній послідовності зображуваної дії, прозору та зрозумілу для читача. Одним з найважливіших законів класицизму, запозичених з античної естетики, проголошувався закон художньої правдоподібності, який, проте, не зводився до простого копіювання дійсності.

     Навпаки, відображаючи реалії життя, митець мав уникати всього випадкового, несуттєвого, зайвого і відбирати з життєвої картини лише ті факти, що схоплюють її суть, перетворюючи хаос життєвих вражень в упорядковану і закінчену художню картину, з якої випливає певний ідейний та повчальний сенс. Виховній ролі мистецтва класицисти надавали виняткового значення, але вважали, що мистецтво повинно виховувати не у формі прямого, відвертого повчання ( як «мораль» у байці), а приховано — тією естетичною насолодою, яку отримує читач від твору. «Обов'язок комедії, — стверджував Мольєр, — полягає в тому, щоб виправляти людей, розважаючи їх».

     Основні правила класицизму. Принципи естетики і поетики класицизму були найчіткіше сформульовані й закріплені в знаменитому віршованому трактаті французького поета Ніколи Буало «Мистецтво поетичне» (1674), який залишався майже півтора століття неперевершеним теоретичним взірцем для всіх послідовників класицистичного напряму.

     Основним естетичним критерієм літератури класицизму було визнано її раціоналістичність, відповідність формально-логічним вимогам розуму і здорового глузду.

     Класицизм — це мистецтво раціональних правил за встановленими зразками.

    Теорія класицизму намагалася звести до певних норм усі сфери та структурні елементи літератури й літературного твору і жорстко визначала ієрархію жанрів.

    Жанри в класицизмі поділялися на «високі» й «низькі». До високих належали трагедія, ода, дифірамб, героїчна поема, до низьких — комедія, сатира, епіграма, авантюрний роман, бурлескна пародійна поема, байка. Встановлювались міжжанрові межі, а будь-які різножанрові поєднання, наприклад трагікомедія, вважались неприпустимими. Високі жанри відтворювали історичні події, життя царів, полководців, знатних вельмож, міфологічних або біблійних героїв. Низькі жанри зображали повсякденне життя простих людей, міщан, селян, слуг. Для кожного жанру визначався мовний стиль, відповідно високий або низький. У високих жанрах використовувалась піднесена патетична мова, в низьких, навпаки, — проста, повсякденна мова. У високих жанрах прославлялись ідеї монархії та громадянського служіння, а в низьких жанрах викривалися вади суспільства і характерів.

     У цілому жанрова система класицизму орієнтувалася на античну літературу і ставила за мету її відродження. Основні жанри літератури класицизму — трагедія, героїчна поема, ода. Трагедія стала своєрідною царицею жанрової системи класицизму.

     Персонажі класицистичних драм чітко поділялися на позитивних і негативних, при цьому в характері героя, як правило, акцентувалася якась одна, позитивна або негативна, риса (честь, обов'язок, хоробрість, лицемірство, жадібність тощо). Тому образи класицистичних героїв, на відміну, наприклад, від персонажів Шекспіра, вирізняються абстрактністю й універсальністю, втілюють лише загальні, а не індивідуальні риси.

     Трагедія — це драматичний твір, в основу сюжету якого покладений особливо гострий конфлікт між прагненнями людини та неможливістю їх втілення в реальності. Основна форма конфлікту класицистичної драми — це конфлікт між особистими почуттями людини та її громадянським обов'язком. Саме для жанру трагедії теорією класицизму були розроблені жорсткі вимоги, які чітко диктували правила її художньої побудови. Основу цих вимог становив так званий закон трьох єдностей: єдності місця, єдності часу і єдності дії. Це означало, що всі події п'єси мають відбуватися в одному місці, упродовж однієї доби і зосереджуватися навколо головного героя в одній сюжетній лінії. Головну сюжетну лінію не можна було ускладнювати паралельними діями та епізодами. Інтрига, покладена в основу сюжету, повинна була починатися відразу, стрімко розгортатися і логічно завершуватись.

     Класицистична драма, як правило, складалася з п'яти дій, кожна з яких чітко виконувала відведену їй у сюжеті функцію: перша дія — сюжетна зав'язка; друга дія інформувала про ті конфліктні обставини, навколо яких був зав'язаний сюжет драми; третя — максимально загострювала та ускладнювала конфлікт з тим, щоб довести його до кульмінаційної межі у четвертій дії і в той або інший спосіб розв'язати його в останній, п'ятій дії. Кожна дія ділилася на кілька (до шести-восьми) яв, у межах кожної з яких певним чином деталізувалася та чи інша сюжетна ситуація, а склад одночасно задіяних у ній героїв до кінця яви не змінювався. Поява на сцені нових героїв означала закінчення попередньої і початок нової сюжетної яви. Пригадайте, що іспанська драма, на відміну від французької, ділилася не на 5, а на 3 частини — хорнади (буквально — день, денний цикл), дія кожної з яких не перевищувала доби, що в сумі давало три доби (зав'язка, розвиток дії, розв'язка), а із законів єдності іспанські драматурги дотримувались лише єдності дії.

Куточок допитливого
      Класицизм — літературний напрям, який найяскравіше виявився у французькій літературі XVII ст. Поява класицизму ознаменувала початок чергового зміщення літературних полюсів європейської словесності. Якщо в античну епоху в царині літератури владарювали Стародавня Греція та Стародавній Рим, в епоху середньовіччя — латиномовна словесність, в епоху Відродження — Італія, в епоху бароко (першої половини XVII ст.) — Іспанія, то з середини XVII ст. законодавцем європейських художніх смаків стає Франція, література якої майже до початку XX ст. ініціюватиме зародження всіх основних художніх напрямів у літературах Європи.

     Класицизм став естетичним виразом абсолютистської монархії, що її уособлював король Людовік XIV (1643—1715), який заявив: «Держава — це я». Політичні основи монархічної ідеології започаткував кардинал Рішельє (1585—1642), який першим почав використовувати слово «батьківщина» в тому його високому політичному сенсі, що його нині вкладає в це поняття ввесь світ.

     Саме Рішельє виступив основним ініціатором створення знаменитої Французької Академії, яка чітко і суворо стежила за тим, щоб митці не порушували у своїх творах правила, визначені законами класицистичного мистецтва. Рішельє був пристрасним шанувальником театру, дбав про розвиток науки та мистецтва, але в пам'ять нащадків він увійшов не в надто привабливому образі підступного інтригана, багато в чому завдячуючи Александру Дюма, в романах якого історична доба класицизму відбилась чи не найбільш яскраво та колоритно.

     3 дитинства нам знайомі казки Шарля Перро, але далеко не всі знають про те, що цей письменник був одним з найвизначніших представників французького класицизму, як і про те, що насправді багато з його знаменитих казок мають дещо інший вигляд, ніж той, у якому ми їх звикли сприймати. Наприклад, казка «Червона Шапочка» закінчується в Перро тим, що вовк з'їдає дівчинку, в казці «Спляча красуня» є ще частина, в якій розповідається про стосунки пробудженої принцом дівчини з його матір'ю ... людожеркою. Кришталевий черевичок Попелюшки насправді не був кришталевим: він був прикрашений хутром, а через те, що в окремих французьких виданнях слово vair — «хутро для прикраси » було помилково замінено схожим словом verre — «скло», в перекладах казок Перро іншими мовами з'явився вишуканий, але незрозумілий образ кришталевого черевичка.

     Знаменитий закон трьох єдностей, що став непорушним правилом побудови класицистичної трагедії, в античні часи не був сформульований, проте логічно випливав із особливостей античної драми. В ній глядацька увага була сконцентрована на одному героєві, що, у свою чергу, мотивувало введення в сюжет лише таких подій, які мали безпосереднє відношення до його долі — обставина, яка започатковувала єдність дії. Життя героя в античній драмі, як правило, простежували з моменту, близького до розв'язки, що автоматично зумовлювало єдність часу, оскільки всі критичні злами в долі такого героя відбувались переважно в межах однієї доби. Єдність місця зумовлювалася технічними особливостями античного театру, не пристосованого для частої та різкої зміни декорацій.

     Цікаво, що в найвідомішій трагедії французького класицизму, яка стала свого роду еталоном жанру, — трагедії П'єра Корнеля «Сід» — були порушені майже всі його правила: замість доби дія відбувається близько тридцяти годин (єдність часу); замість палацу, який зазвичай забезпечував класицистам єдність місця, дія відбувається в межах цілого міста; єдність дії перебивається введенням епізодичного персонажа, не зв'язаного з головною дією, а ще Корнель порушував звичну для трагедії форму віршового мовлення.
Категорія: Література класицизму | Додав: efremova-marina (23.10.2011)
Переглядів: 12804 | Рейтинг: 3.6/12
Всього коментарів: 0
Звіримо час

Думки відомих
Пошук
Корисні посилання
СайтМетодсоветОсвітній порталПереводчик онлайн�������-����
Відеоуроки
Сайт Сайт
Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz