Вхід Головна Мій профіль Вихід

CАЙТ УЧИТЕ
ЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ,
ЛІТЕРАТУРИ та ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ,
заступника директора з НВР
Слов'янської ЗОШ І-ІІІ ст. 15

ЄФРЕМОВОЇ МАРИНИ МИКОЛАЇВНИ

Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS
Меню сайту

На допомогу вчителю

Головна » Статті » Зарубіжна література » Педро Кальдерон

Причини й наслідки еволюції образу Сехісмундо

Причини і наслідки еволюції образу Сехісмундо

    Сехісмундо. Концепція життя-в'язниці, в якій людина прикута ланцюгами до власної долі, найяскравіше втілена в образі Сехісмундо. Вже в перших сценах п'єси глядач бачить його ув'язненим в гірській вежі, закутим у ланцюги, позбавленим свободи і можливості впливати на власну долю. Звертаючись до небес, Сехісмундо розмірковує:


Що за злочин я вчинив                        То й жорстокість вашу нині
Проти вас — що народився?                 Я збагнув уже сповна,
Все я зважив, роздивився,                   Адже злочин і вина —-
Розібрався у причині,                          Це зродитися людині.


  Безпосередньо обігруючись у сюжеті, втілюється в п'єсі й мотив життя-сну: перенесений під час сну з палацу батька-короля назад до своєї в'язниці, Сехісмундо після пробудження переконується, що життя — це сон у буквальному розумінні, оскільки, по-перше, його запевняють, що пригода в палаці йому наснилася, а по-друге, навіть якщо він сам у це не вірить, однаково скороминуще життя, не підвладне волі та бажанням принца, більше схоже на сон, ніж на реальність. Сехісмундо немовби остаточно пересвідчується, що життя — це примарність, ілюзія, яку навіює собі людина і яка не відповідає дійсності, а отже, є не життям, а лише його видимістю, сновидінням, якщо й не фактичним, то по суті. Ця світоглядна позиція яскраво декларована в одному з «програмових» барокових монологів Сехісмундо, яким завершується друга хорнада кальдеронівської п'єси:


Адже ми перебуваєм

В світі, повнім таїни,

Бо життя — це сон чудний;

Знаю з досвіду, що всюди

Тут живуть сновиддям люди.

Поки збудяться вони.

Снить король, що він правує

В королівстві тут і там,

Все вирішуючи сам...

Снить багач, що він багатий,

Лупить гроші так і сяк;

Бідний снить, що він бідняк,

Мусить пріти й заробляти;

Снить же той, хто взявся драти,
Снить господар, снить жона

І, як видно, всі на світі

Снять, спокусами повиті,

Хоч цього ніхто й не зна.

Сню, що тут в'язниця тьмяна,

Я в залізних ланцюгах,

А раніш себе у снах

Бачив я щасливим зрана.

Що таке життя? Омана!

Що таке життя? Це скон.

Це ілюзій всіх полон,

Чорна тінь і страховіття;

Все життя — це лиш сновиддя,

А сновиддя — тільки сон.

Снить, хто гнеться й хто згина,
Та скажи мені, Всевишній,

Чи один я в тебе грішний...

Родяться ж і інші тварі,

То й вони провинні теж,

А ти блага їм даєш,

Про які я тільки марю...

Родиться на світі птах,

Гарний, мов пірната квітка

Чи яка крилата вітка,

І шугає в небесах

Куди хоче...
В мене. Боже, більш душі,

Чом же маю менше волі?

Родиться у лісі звір

У плямистій гарній шкурі...

І жорстоким мимоволі

Стає в хижому околі,

Щоб себе оберегти...


   Однак простим ствердженням релігійної моделі людського буття проблематика драми Кальдерона не обмежується. В ній ставиться питання про те, наскільки вільною у своїх діях є людина, чи здатна вона сама творити свою долю. Вже в першому монолозі Сехісмундо звучить гірка думка про те, що людина має менше свободи, ніж звір або риба, що життя — це в'язниця:

В мене більше доброти,

Чом же маю менше волі?

Родиться у хвилі риба,

Німий виплодок морський...

В мене більше розуміння,

Чом же маю менше волі?

Родиться в яру струмок...

І радіє своїй долі:

По відкритім рівнім полі

Йому бігти все життя...

В мене більше почуття,

Чом же маю менше волі?

Думка ця з ума зведе...

Щоб людині — ні, не вірю! —

Господь Бог того не дав,

Що так щедро дарував

Річці й рибі, птиці й звірю?!
( Переклад М. Лукаша )

    Але, отримавши необмежену свободу, людина віддається на волю своїм тваринним інстинктам, що довела ганебна поведінка Сехісмундо, коли він був перенесений до королівського палацу і дізнався, що є принцом. І лише здобувши моральну перемогу над самим собою, подолавши власні пристрасті, Сехісмундо зрештою стає гідним звання людини. І, як не парадоксально (хоча, пригадаємо, що парадокс — один з найулюбленіших прийомів бароко), моральна перемога Сехісмундо над самим собою відбувається саме внаслідок усвідомлення ним примарності межі між сном та життям, а відтак і розуміння ілюзорності втіхи, що її можуть дати людині слава, гроші чи влада над іншими, адже все це не варте того, аби віддати «небесную славу задля примарної земної слави». Сехісмундо приходить до переконання, що свобода людини — це не право творити беззаконня, навпаки, свобода сама підпорядковується моральним законам. Через осягнення цих законів і відбувається становлення особистості Сехісмундо, виявляється його приховане «я».

Категорія: Педро Кальдерон | Додав: efremova-marina (21.10.2011)
Переглядів: 6264 | Рейтинг: 3.6/10
Всього коментарів: 0
Звіримо час

Думки відомих
Пошук
Корисні посилання
СайтМетодсоветОсвітній порталПереводчик онлайн�������-����
Відеоуроки
Сайт Сайт
Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz