Мій Гамлет - Вільям Шекспір - Зарубіжна література - На допомогу вчителю - Сайт учителя
Вхід Головна Мій профіль Вихід

CАЙТ УЧИТЕ
ЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ,
ЛІТЕРАТУРИ та ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ,
заступника директора з НВР
Слов'янської ЗОШ І-ІІІ ст. 15

ЄФРЕМОВОЇ МАРИНИ МИКОЛАЇВНИ

Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS
Меню сайту

На допомогу вчителю

Головна » Статті » Зарубіжна література » Вільям Шекспір

Мій Гамлет

Мій Гамлет

На початку ХVІІ ст. зіткнення світу, у якому панують "сила золота і згубні пристрасті” зі старим світом жорстокого феодального насильства похитнули світлу віру гуманістів у торжество добра, людяності, честі. Саме в ті часи англійський драматург Вільям Шекспір створює свій найбільш філософський і найпроблемніший твір – трагедію "Гамлет”.

Принц Гамлет, головний герой трагедії, спочатку перед нами постає як типовий інтелігент-гуманіст, який щиро вірить у людину – "найдовершеніше з усіх створінь”. Він – студент одного з найпрестижніших університетів свого часу, оточений друзями. Сповнений палкою любов¢ю до життя, герой не знає, що його уявлення про світ і реальне життя – різні речі. Але невдовзі він це розуміє,  і два суперечливі почуття заволодівають його душею.

У відомому монолозі Гамлета про людину автор показує, що у принці починається руйнівна боротьба між ідеальними уявленнями і жорстокою реальністю. "Що за майстерний витвір чоловік! Який шляхетний розумом! Який безмежний хистом! Як вражає й дивує доцільністю постаті й рухів! Дією подібний до ангела! Тямою – до божества! Окраса всесвіту! Найдовершеніше з усіх створінь!”

Повернувшись у Данське королівство після несподіваної смерті батька, принц дізнається, що мати, королева Гертруда, не встигши збити "черевиків, у яких вона за гробом мужа йшла в сльозах”, виходить заміж за нікчемного і хитрого Клавдія, який і отруїв короля. Принц клянеться помститися негіднику, і віднині помста стає змістом його життя.

Одягнувши маску блазня, Гамлет вступає в нерівний смертельний бій. Він убиває Полонія, який шпигує за ним, розкриває зраду своїх університетських товаришів, відмовляється від Офелії, яка не може протистояти злу і втягнена в інтригу проти Гамлета. До нього приходить гірке усвідомлення того, що "Данія – тюрма”, "вік розладнався”, "час звихнувся”.

Не про відплату за особисту кривду чи тільки про помсту за вбитого батька думає Гамлет; душу його ятрять роздуми про необхідність битви зі світовим злом: "Звихнувся час… О доле зла моя! Чому його направить мушу я?”

Але чи мав він на це право? Адже зло живе і в ньому самому: "Сам я більш-менш чесний, та й то міг би закинути собі дещо таке, що краще було б моїй мамі й не родити мене на світ. Я дуже пихатий, мстивий, честолюбивий… Ми всі затяті пройдисвіти…” Як же тоді перемогти зло? Як допомогти людині стати "окрасою всесвіту”? Гамлет зволікає, страждаючи під тягарем вселенської муки, ставлячи перед собою фатальне запитання: "Бути чи не бути?”

У розв'язанні цього питання і полягає сутність трагедії Гамлета – трагедії особистості, яка прийшла у світ занадто рано і виразно побачила його недосконалість. Це – трагедія розуму:

Так розум полохливими нас робить,

 яскраві барви нашої відваги

 від роздумів втрачають колір свій,

 а наміри високі, ледь зродившись,

 вмирають, ще не втілившись у дію…

Звідси й скорбота Гамлета, який усвідомлює, що в боротьбі зі злом єдино можливим засобом є те саме зло, застосування якого викривлює і спотворює найблагороднішу мету. Звідси майже відчайдушний крик, що виривається з грудей Гамлета перед зустріччю з матір'ю:

Не зрадь природи, серце, не дозволь

Нероновій душі ввійти в ці груди.

Хай буду я жорстоким – та не звіром,

Хай ранить гостре слово – не кинджал,

Душа і мій язик хай лицемірять.

Хоч як слова покрають серце їй,

з'єднати, душе, з ділом їх не смій!

       Узявши на себе особисту відповідальність за світове зло, за всі недосконалості і страждання людей на землі, гостро відчуваючи свою самотність і усвідомлюючи своє безсилля, Гамлет все ж таки кидається в бій і гине як борець, заповідаючи нам зразок поведінки людини і розуміння того, якою сміливою має бути її думка, якими світлими мають бути її помисли, і совість, і душа в боротьбі за високі людські ідеали.

Трагедія Шекспіра порушує вічні проблеми: суперечність між ідеалом і дією, метою і засобами її досягнення, роль особистості в історії, нарешті, сенс життя кожної людини.

 

Атарінова Олександра,

8-Б клас

Категорія: Вільям Шекспір | Додав: efremova-marina (23.10.2011)
Переглядів: 1282 | Рейтинг: 3.0/5
Всього коментарів: 0
Звіримо час

Думки відомих
Пошук
Корисні посилання
СайтМетодсоветОсвітній порталПереводчик онлайн�������-����
Відеоуроки
Сайт Сайт
Copyright MyCorp © 2016
Створити безкоштовний сайт на uCoz