Трагедія Гамлета – людини епохи пізнього Відродження

         Одним із найвищих художніх досягнень Шекспіра є трагедія "Гамлет”. Майже 400 років ця трагедія ставиться на сценах театрів. І кожне покоління, люди різних національностей шукають у ній відповідь на питання, що їх турбують. Трагедія написана з дотриманням цілої низки вимог, що висувалися до жанру так званої "трагедії помсти”, а саме: інтриган обов'язково загине від власної інтриги, головний герой закохається в дочку свого ворога, а злочин буде розкритий за допомогою відтворення його точної копії у виставі мандрівних акторів.

Шекспір написав свою трагедію на основі середньовічної саги ХІІ ст. про принца Амлета, який удавав божевільного, щоб помститися своїм ворогам. Зв'язок із цим мотивом ми знаходимо у словах Гамлета: "Мені на думку може спасти згодом прикинутися дурником абощо”. Помста за вбивство батька не могла спантеличити сина, бо була в ті давні часи узаконеною і вважалася найпершим родинним обов¢язком.

Проте Шекспір зобразив Гамлета як свого сучасника. Він навчається в університеті німецького міста Віттенберг, який був у той час осередком вільної думки. Тут він засвоїв головну ідею доби Відродження – ідею поваги до гідності кожної особи, став людиною нової формації, далекої від середньовічних традицій і забобонів. І ось тепер на батьківщині, у Данії, освіченого принца все вражає дикими і грубими звичаями. Поведінка найближчої людини – матері, на його думку, суперечить законам людяності і здорового глузду:

Еще от соли лицемерных слез

У ней на веках краснота не спала,

И замужем! С такою быстротой

Нырять под простыню кровосмешенья!

Нет, не видать от этого добра!

Разбейся, сердце, ибо надо смолкнуть.

Не відразу він повірив у привида батька. Тепер на ньому – тягар страшного обов'язку: він мусить убити людину. Гамлет робить трагічне відкриття: світ зовсім не такий гармонійний , як йому досі здавалося: "Звихнувся час…”

Зображуючи двір короля, сім'ю міністра Полонія, Шекспір розкриває обстановку, у якій доводиться жити і діяти Гамлету. Усе тут йому чуже. А близька душа так потрібна йому в цей найважчий момент життя!

Взагалі, у трагедії Гамлет прагне усвідомити особисту  відповідальність за вчинок – убивство, не виправдовуючи його ні родовим звичаєм, ні кодексом честі, ні чужим авторитетом.

Вершачи навіть справедливу помсту, Гамлет розуміє, що піднімає руку на безцінний скарб – людське життя. Людина для нього не гріховна і не мізерна істота, як учили у середні віки, а "окраса всесвіту”, "вінець усього сущого”, вона "шляхетна розумом”, "безмежна хистом”, "дією подібна до янгола, тямою – до божества”.

Ці шляхетні уявлення про людину, що їх виробило Високе Відродження, наприкінці доби вступили у протиріччя з реальним життям, у якому існують далеко не досконалі люди, а безвольні, як Офелія, легковірні, як Лаерт, слабкодухі, як королева Гертруда, підлі, підступні і зрадливі, як Клавдій, Полоній, Гільденстерн і Розенкранц. Якою ж є справжня людина – та, ідеальна, що існує у філософії Парменіда і Платона, у мріях гуманістів, чи ця земна, реальна – слабка та нікчемна? Яку ж людину ми любимо?

Шекспір ставить по-філософському складне питання, на яке не дає відповіді. Ми лише інтуїтивно відчуваємо правоту Гамлета, бо його вагання продиктовані шляхетними міркуваннями. Питання про справжню сутність людини лишається  найскладнішим і у наш час.

Полях Дар'я,

8-В клас