Вхід Головна Мій профіль Вихід

CАЙТ УЧИТЕ
ЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ,
ЛІТЕРАТУРИ та ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ,
заступника директора з НВР
Слов'янської ЗОШ І-ІІІ ст. 15

ЄФРЕМОВОЇ МАРИНИ МИКОЛАЇВНИ

Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS
Меню сайту

На допомогу вчителю

Головна » Статті » Зарубіжна література » Вольтер

Вольтер
Вольтер
(1694-1778)

     Видатний французький письменник, філософ-просвітник, учений, який був обізнаний майже з усіма сферами сучасної йому науки і познайомив Європейський континент з фізикою Ньютона, академік Паризької та Петербурзької Академій наук, історик, який заклав основи сучасної всесвітньої історії, правник, теоретик літератури і водночас політик, трибун і пристрасний борець за права людини, Вольтер по праву може бути названий епохою в житті людства. XVIII століття часто називають не лише епохою Просвітництва, а й добою Вольтера. Його просвітницькі ідеї розбурхали і підняли з колін усю Європу і прищепили їй той потужний заряд вільнодумства, який пробудив у людині її людську гідність, сприяв формуванню нового типу особистості — активної, заповзятливої, відповідальної за свою долю, такої, що прагне до власного і суспільного добробуту. «Він підготував нас до свободи» — такими словами проводжала вдячна Франція свого великого громадянина у його безсмертну вічність.

     Віхи життя. Справжнє ім'я Вольтера — Марі Франсуа Аруе. Він народився 21 листопада 1694 р. в Парижі, в сім'ї нотаріуса. Початкову освіту здобув у єзуїтському колежі Людовіка XIV та у школі правознавства, рівень викладання в яких пізніше оцінював з іронією: «...я нічого не дізнався ані про країну, в якій народився, ані про її закони, ані її потреби; я не знав нічого ані про математику, ані про 77 справжню філософію. Я знав лише латину і різні дурниці». — Попри сподівання батька, що син продовжить його правничу справу, той захопився літературою, зблизився з гуртком аристократичних вільнодумців (так званим товариством Тампля) і, зрештою, написав гостру сатиру на регента Франції герцога Орлеанського, через що майже рік був ув'язнений у Бастилії. Подальше життя Вольтера — це майже безперервна низка поневірянь, гонінь, вимушених мандрів і водночас енергійної діяльності, спрямованої на поширення та утвердження в суспільстві просвітницьких ідей.

      У 1726 р. після сутички з Шевальє де Роаном, який публічно насміхався над його спробою сховати під псевдонімом своє недворянське походження, Вольтер вдруге потрапив до Бастилії, а після звільнення був висланий із Франції. Місцем вигнання він обрав Англію, де його, на той час уже відомого філософа і поета, радо вітали визначні громадські та літературні діячі і навіть сам король. Англійські враження посилили вільнодумні настрої Вольтера, і він написав свої знамениті «Філософські листи». За їх гострокритичний пафос у 1734 р., після повернення філософа на батьківщину, книга була спалена за вироком французького парламенту, а автор опинився під загрозою нового арешту. Вольтер знову був змушений рятуватися втечею і близько п'ятнадцяти наступних років провів у Сіреї (на сході Франції), в маєтку у своєї приятельки маркізи Емілії дю Шатле, де займався науковою та літературною діяльністю. Після її смерті (1749 р.) Вольтер, на запрошення прусського короля Фрідріха II, оселяється у Потсдамі, сподіваючись створити в окремо взятому королівстві суспільство, побудоване на засадах освіченого абсолютизму. Неминучий конфлікт із королем закінчився загрозою чергового арешту, втечею до Швейцарії, де, на кордоні із Францією, Вольтер придбав два маєтки — Турней і Ферней, які перетворив на міні-державу, що стала місцем паломництва інтелектуальної еліти всієї Європи. Лише у 83-літньому віці Вольтер вирішив повернутися до Парижа; його палко вітали тисячі шанувальників, літературні та громадські кола Франції.

     Через три місяці, 30 травня 1778 р. Вольтер помер.

ЛІТЕРАТУРНА ПЕРЕРВА

      Цікаві факти із життя Вольтера
1. Прізвище «Вольтер» письменник почав використовувати після шаленого успіху своєї трагедії «Едіп» (1719). Прізвище Вольтер (Voltaire) по суті є псевдонімом, створеним за допомогою анаграми (перестановки і додавання літер у словах) справжнього прізвища письменника: Arouet le j(eune) — Аруе молодший.

2. Величезний талант поєднувався у Вольтера з неймовірною працьовитістю і невичерпною енергією. Він працював так, ніби дуже поспішав і боявся, що не встигне зробити якусь справу. Робочий день Вольтера тривав від 18 до 20 годин. Ночами він часто вставав, будив секретаря і диктував йому, або ж писав сам. На столику біля його ліжка завжди лежали підготовлені для роботи пера і папір. Диктуючи драму або віршові рядки трагедії, він поводився немов одержимий. «Для того, щоб писати вірші, треба мати всередині чорта», — говорив Вольтер.

3. Вольтер був людиною широких і різнобічних інтересів. Своє помешкання в маєтку Ферней на франко-швейцарському кордоні, де Вольтер провів близько 20-ти років, він перетворив, за його власними словами, на маленьке королівство, в якому приймав гостей з усієї Європи. Звідси Вольтер вів і своє знамените листування. До його кореспондентів належали прусський король Фрідріх II, російська імператриця Катерина II, польський король Станіслав Август Понятовський, шведський король Густав III, данський король Хрістіан VII. Лише один Людовік XV вороже ставився до найве-личнішого зі своїх співвітчизників. Після смерті Вольтера палка шанувальниця його творчості російська імператриця Катерина II викупила його бібліотеку — 6902 томи книг і 20 томів рукописів.

4. Вольтер критикував усе і всіх, але особливо нещадній критиці ні и піддавав релігію. «Як ви ставитесь до Бога?» — запитали одного разу Вольтера. «Ми вітаємось, але не розмовляємо», — відповів письменник. При цьому Вольтер не був атеїстом і існування Бога не тільки визнавав, але й намагався науково довести. Саме Вольтерові належать знамениті вислови: «Вірити в Бога неможливо, не вірити в нього — абсурдно»; «Якби Бога не існувало, його потрібно було б вигадати ». На відміну від офіційної церкви Вольтер вважав, що Бог створив усесвіт, але від подальшого втручання у його справи усунувся. Таку філософію називають деїзмом, і вона вчить, що пізнати Бога можна лише за допомогою розуму, а не віри.

5. Перед самою смертю «старий грішник» усе ж виявив побажання, аби його поховали за церковним обрядом. Священики категорично відмовились виконати останнє прохання письменника. Родич Вольтера абат Міньйо помістив тіло померлого Вольтера у свою карету, надав йому пози людини, що спить, і в такому вигляді, через жандармські пости, перевіз у Шампань, у своє абатство Селльєр, де письменника і поховали. Прах Вольтера було перепоховано 1791 р., під час Французької революції, в Парижі, в церкві Святої Женев'єви — Пантеоні великих людей Франції. Але на цьому посмертні поневіряння письменника не скінчились. Під час так званої реставрації монархії у Франції (1814—1815) група фанатично налаштованих католиків викрала тіло письменника і знищила його в ямі з негашеним вапном. Труна Вольтера нині зберігається в Пантеоні, а урна з його серцем — в Національній бібліотеці Парижа. На ній написано: «Серце моє тут, а дух мій скрізь».


      Вислови Вольтера, що стали крилатими

Все на краще в цьому найкращому із світів.

Жити — значить працювати.

Праця є життя людини.

Не змінюються лише дурні.

Свобода полягає в тому, щоб залежати лише від закону.

Всі аргументи чоловіків не варті одного почуття жінки.

Коли той, хто слухає, не розуміє того, хто говорить, а той, хто говорить, не уявляє, про що він говорить, — це філософія.

Хто не любить свободи і істини, може бути могутньою людиною, але ніколи не стане великою людиною.

Словник — це всесвіт в алфавітному порядку.

     Творчий спадок. Вольтера величезний: п'ятдесят томів по шістсот сторінок кожний. Вісімнадцять томів цього видання містять епістолярну спадщину Вольтера — більше десяти тисяч листів. Сказавши якось жартома, що «всі жанри прийнятні, крім нудного», Вольтер перетворив цей вислів на власний творчий принцип. Письменник випробував свої сили в усіх художніх напрямах, які панували в літературі XVIII ст., і в усіх їх провідних жанрах — ліричних (епіграма, ода, сатира, віршова новела), епічних (епопея, героїко-комічна поема, численні прозові твори), драматичних (комедія, трагедія), а також публіцистичних і наукових (філософські есе, трактати, історичні хроніки тощо).

     Свою літературну творчість Вольтер розпочав як поет і у віці 30-ти років був визнаний «королем поетів» Франції. 80 У віршах Вольтера, як пізніше напише Гете, «немає жодного рядка, з якого б не звучали дотепність, гострота і чарівна принада». Крім невеличких ліричних творів, Вольтер написав і значні за обсягом епічні віршові твори — національну епопею «Генріада» (1723), присвячену релігійним війнам XVI ст. і центральній постаті цієї епохи, королю Генріху IV, та сатиричну поему «Орлеанська діва» (1735) — про Жанну д'Арк, історію якої Вольтер використав для викриття релігійних забобонів.

     Вольтер написав 54 драматичні твори різних жанрів — від комічних мініатюр до героїчних класицистичних трагедій. Театру Вольтер надавав особливого значення, розглядаючи його передусім як трибуну для проголошення ідей виховання і Просвітництва. Змальовуючи різні історичні епохи та народи, Вольтер переносив дію своїх п'єс то в Африку, то в Азію, то в Америку або в середньовічну Європу. Найвідоміші драматичні твори Вольтера — трагедії «Едіп» (1718), «Брут» (1730), «Заїра» (1732), «Цезар» (1735), «Альзі-ра» (1736), «Магомет» (1741), «Врятований Рим» (1752), «Танкред» (1760).

     Світову літературну славу Вольтер здобув усе ж не стільки як поет чи драматург, а в першу чергу як прозаїк, один із творців нового прозового жанру — філософської повісті.

     Філософська повість — це жанр, у якому змальовувана картина життя служить для доведення чи спростування істинності певної філософської концепції або громадсько-політичного гасла. Відповідно філософська повість поєднує, з одного боку, ознаки художнього твору, а з іншого — елементи філософської або публіцистичної праці, реалізуючи один з ключових принципів просвітників: «повчати, розважаючи».

     Філософські повісті Вольтера побудовані у формі розважальних пригодницьких історій, як правило, з великою кількістю дійових осіб і гострими конфліктами, що визначають їхні стосунки.

     Характерною сюжетною особливістю цих повістей є їх надзвичайно строкате географічне розмаїття. Дія вольтерівських творів охоплює практично всі європейські країни (Франція, Англія, Німеччина, Іспанія, Голландія, Португалія та ін.), а також країни Близького Сходу, Африканського та Американського континентів. Велика галерея дійових осіб вольтерівських повістей відображає всі суспільні прошарки: філософи і солдати, ченці і королі, вельможі, селяни, інквізитори.

     Філософський елемент повістей Вольтера виявляє себе передусім у їх ідейній упередженості, яка перетворює сюжети вольтерівських творів на образну ілюстрацію вже готової і наперед визначеної думки, філософської тези. В окремих вольтерівських повістях ця теза задана вже в самій назві твору: «Мем-нон, або Людська розсудливість» (1747), «Задіг, або Доля» (1747), «Кандід, або Оптимізм» (1759).

  Проблематика філософських повістей Вольтера пронизана гост-рокритичним і сатиричним пафосом, спрямованим проти моральних, соціальних, політичних викривлень у житті французького суспільства. До найвідоміших філософських повістей Вольтера, крім названих, належать також «Мікромегас» (1752), «Простак» (1767), «Вавилонська царівна» (1768).
 

Філософська повість «ПРОСТАК»

     Тематична основа. Філософська повість «Простак» написана в 1761 р. Серед інших філософських повістей Вольтера «Простак» посідає особливе місце. Саме в цій повісті критика соціальних і моральних вад французького суспільства на-ш брала найбільшої сили, гостроти та безкомпромісності.

     «Що за лабіринт неправди! Що за країна!» — підводить 82 сумний висновок французьким порядкам Вольтер вустами однієї з героїнь повісті, прекрасної Сент-Ів.

     У своїй тематичній основі повість «Простак» полемічно спрямована проти концепції так званої « природної людини » Ж.-Ж. Руссо.

     Вольтер, і Руссо належали до когорти ідейних лідерів епохи Просвітництва, але при цьому одне з центральних питань просвітницької ідеології, а саме — питання про характер впливу цивілізації на мораль людини, вони вирішували по-різному.

     Руссо різко виступав проти цивілізації, вважаючи, що встановлені нею закони та норми суспільної поведінки є неприродними й аморальними по своїй суті, пристосованими винятково для потреб правлячої верхівки суспільства. Скутій приписами норм та умовностей суспільної поведінки «людині цивілізованій» Руссо протиставив концепцію «природної людини». Це мала бути особистість, вихована за законами природи, не зіпсована цивілізацією, звільнена від впливу церкви та держави, морально чиста і незалежна у своїх поглядах та прагненнях. Навпаки, для Вольтера цивілізація асоціюється з наукою та освіченістю, з торжеством інтелекту над тваринними інстинктами людини. Не відкидаючи чинників негативного впливу суспільства на мораль людини, Вольтер вважав, що саме цивілізація, зрештою, підняла людину з тваринного, тобто природного, стану до рівня інтелектуально і морально розвиненої особистості.

     Сюжет і композиція. Подієву основу повісті становить розповідь про пригоди «природної» людини — Гурона, або Простака, який мимоволі вступає у конфлікт з «цивілізованим» суспільством абсолютистської Франції кінця XVII ст. В сюжеті повісті поєднуються дві подієві лінії: про прибуття Гурона до Франції, його кохання та його подорож до Парижа і про трагічну долю Сент-Ів.

     Композиційно повість ділиться на п'ять частин, кожна з яких розповідає про черговий етап знайомства Гурона з мешканцями, порядками, звичаями та корумпованою бюрократичною державною системою Франції.
     1-ша частина (розділи 1—7). Дія повісті розпочинається липневим вечором 1689 р. в Нижній Бретані, де з англійського корабля сходить на берег дивний юнак, який відрекомендувався Простаком і в якому абат де Керкабон невдовзі впізнає сина свого рідного брата, капітана, що багато років тому пропав безвісти десь у Канаді. З'ясовується, що хлопця виховали індіанці (від назви їхнього племені його називають Гуроном), потім він потрапив у полон до англійців, які через простодушність і наївність хлопця прозвали його Простаком. Ще через якийсь час він приїхав до Франції.

     Гурон оселяється в будинку свого новознайденого дядька — абата де Керкабона і починає своє знайомство з цивілізацією «французького зразка». Він знайомиться з місцевими мешканцями, які його радо вітають, закохується в прекрасну мадмуазель де Сент-Ів. Вона відповідає йому взаємністю. Але на перешкоді їхньому шлюбу постає та обставина, що під час церемонії навернення Простака в католицьку віру Сент-Ів стала його хрещеною матір'ю. Дозвіл на шлюб Простак сподівається отримати від короля — як дяку за героїзм та відвагу, виявлені під час збройної сутички з англійцями, що мали намір пограбувати французьке узбережжя.

     2-га частина (розділ 8). Дорогою до Парижа Простак зупиняється в провінційному містечку Сомюр, де стає свідком гонінь єзуїтами представників протестантської віри — гугенотів (після відміни Людовіком XIV закону про віротерпимість). Під загрозою насильницького навернення в католицтво вони змушені тікати до Англії. Простак щиро не розуміє, чому, через примхи «якогось ватиканського папи», Франція повинна втрачати своїх громадян. Дізнавшись, що короля оточують папські радники. Простак обіцяє сомюрцям при зустрічі з монархом відкрити йому очі на сумний стан справ у його країні.

     3-тя частина (розділ 9). Прибувши до Парижа, Простак поспішає у Версальський палац, щоб зустрітися з королем, проте з'ясовується, що потрапити до нього на прийом просто неможливо. Тим часом у Версаль надходить лист від папського шпигуна з Со-мюра, в якому Простака охарактеризовано як злочинця і державного зрадника. Простака заарештовують і ув'язнюють у Бастилії.

     4-та частина (розділи 10—18). Події четвертої частини розгалужуються на дві сюжетні лінії, перша з яких продовжує розповідь
про історію Простака. В Бастилії він знайомиться з ув'язненим з ним в одній камері філософом Гордоном, представником ще однієї протестантської секти — янсеністів. Під керівництвом Гордона Простак здобуває освіту, знайомиться з іншим — світлим боком цивілізації, з наукою та новітніми філософськими концепціями і, зрештою, переконується у їх корисності. Друга сюжетна лінія розповідає про поневіряння мадмуазель де Сент-Ів, яка марно намагається переконати придворних чиновників у тому, що Простак засуджений безпідставно. Один з них, помічник міністра, пан де Сент-Пуанж штовхає її на шлях безчестя, і лише такою ціною Простак був звільнений з в'язниці.

     5-та частина (розділи 19—20). Простак і Гордон, також звільнений з в'язниці, разом із Сент-Ів погортаються додому, але щасливу розв'язку затьмарює смерть Сент-Ів: вона не змогла змиритись з ганьбою, яку змушена була пережити. Простак із часом стає офіцером королівського війська і все своє життя зберігає пам'ять про прекрасну Сент-Ів.
Категорія: Вольтер | Додав: efremova-marina (24.10.2011)
Переглядів: 12123 | Рейтинг: 4.2/27
Всього коментарів: 0
Звіримо час

Думки відомих
Пошук
Корисні посилання
СайтМетодсоветОсвітній порталПереводчик онлайн�������-����
Відеоуроки
Сайт Сайт
Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz