Висміювання безпідставних претензій буржуа Журдена на аристократизм,
інтелігентність і освіченість
Журден. В образі Журдена, головного героя комедії, Мольєр змальовує
тип міщанина-багатія, який соромиться свого «ницого» походження і готовий на
все, аби стати рівнею дворянам, беззаперечно визнавши над собою їх моральну та
культурну зверхність. Журден підтримує «дружні стосунки» з
пройдисвітами-дворянами Дорантом і Доріме-ною і, наслідуючи, як він сам гадає,
звичаї, притаманні аристократичній верхівці, замовляє собі модні дворянські
вбрання, навчається вишуканих аристократичних манер, різних наук і мистецтв,
якими неодмінно має володіти кожний дворянин. У прагненні стати дворянином
Журден готовий навіть відмовитись від власної сім'ї, приносячи її в жертву примарним
почуттям до Дорімени, і зруйнувати щастя рідної доньки, відмовляючи їй у шлюбі
з Клеонтом, бо той не є дворянином. Фанатичну віру Журдена в те, що із міщанина
він може обернутися на шляхтича, вміло використовують його численні вчителі,
кравці, аристократичні «друзі», які знаходять різноманітні приводи для того,
щоб спустошувати гаманець свого благодійника. Ця ж віра постійно призводить
Журдена до кумедних ситуацій, які не тільки зайвий раз доводять його повне
невігластво, а й красномовно спростовують його амбіції на шляхетну зверхність.
Основний комізм образу Журдена полягає в тому, що, — втративши здоровий глузд і
раціональні життєві орієнтири, він намагається потрапити до середовища, більш
культурного та цивілізованого, але набагато гіршого і розбещенішого, ніж його
власне. Саме тому моральні та світоглядні аргументи Журдена викликають сміх.
Саме тому комедію Мольєра «Міщанин-шляхтич» холодно зустріла значна частина
французького дворянства.
Образи дворян. Образи графа Доранта і маркізи Дорімени насамперед яскраво
засвідчують моральну ницість, лицемірство і продажність того зовні блискучого
аристократичного світу, до якого прагне потрапити Журден. Збіднілий дворянин
Дорант за рахунок Журдена збирається влаштувати своє одруження з багатою
маркізою Доріменою. На гроші Журдена він купує їй багаті подарунки, переконуючи
простодушного буржуа, що робить це від його імені, і запевню-ючи при цьому, що
він, Дорант, сприяв тому, що про Журдена «сьогодні йшла розмова в королівській
спочивальні». Дорімена сприймає Журдена як кумедного дурника, але й сама
виявляється обдуреною, адже, користуючись грошима Журдена, Дорант видає себе за
багатого нареченого і Дорімена погоджується на шлюб із ним.
Образи міщан і слуг. Панові Журдену протиставлена його дружина, типова
представниця міщанського прошарку, дуже практична і сповнена рішучості
відстоювати свої права. Вона бореться за щастя доньки, за її право на шлюб з
коханою людиною, не приховує свого негативного ставлення до
прой-дисвітів-дворян і не боїться сказати про це чоловікові у вічі.
Контрастним протиставленням образу Журдена виступає в комедії Мольєра інший
представник міщанського прошарку — Клеонт, наречений його доньки Люсіль. Якщо
Журден у п'єсі — це антигерой, носій моральних вад, які слід затаврувати, то
Люсіль і Клеонт, навпаки, є тими ідеальними позитивними героями, які мають
сприйматися глядачами як взірець людської поведінки. Люсіль — розумна й
освічена дівчина; вона відкидає як недалекоглядні, наївні уявлення міщанського
середовища, так і облудливу мораль аристократії.
Клеонт також характеризується тверезим розумом, високими моральними
переконаннями, твердістю духу, справжнім почуттям людської гідності. Його
чесність, принциповість, рішучість, благородство підносять його над іншими
персонажами і красномовно доводять, що цінність людської особистості полягає не
в її становій належності і не в товщині її гаманця, а в її здатності завжди і в
усьому керуватися здоровим глуздом та вимогами моралі, не втрачаючи при цьому
почуття власної гідності. Саме в уста Клеонта Мольєр вкладає фразу, яка немовби
кладе край безглуздим намаганням Журдена перетворитись з міщанина на шляхтича і
є головною ідеєю комедії: «Люди без докорів сумління привласнюють собі
дворянське звання, — цей вид злодійства, вочевидь, став звичним. Але я щодо
цього, зізнаюся, більш делікатний. Я гадаю, що будь-який обман кидає тінь на
порядну людину. Соромитися тих, від кого тобі небо прирекло народитися на світ,
похвалятися в товаристві вигаданим титулом, видавати себе не за те, чим ти є
насправді, — це, як на мене, ознака душевної ницості» (переклад І. Стешенко).
Образи слуг Ніколь і Ков'єля є своєрідною альтернативою представникам пихатої і
чванливої дворянської знаті й недалекоглядного міщанства. Відсутність
освіченості та «права гаманця» вони блискуче компенсують природною кмітливістю,
завдяки якій стають справжніми господарями ситуації, влаштовують не лише власні
долі, а й долі своїх панів. В образах мольєрівських кмітливих слуг відчуваються
доброзичливість і повага, які драматург незмінно виявляв до представників
простого народу.
|