На допомогу вчителю

Для роботи в групах:

Документ 1. Із спогадів колишнього начальника Центрального штабу партизанського руху при Ставці Верховного головнокомандування П. Пономаренка: «У передвоєнні роки мало хто думав про підготовку до підпільної і партизанської боротьби, а та підготовка до такої боротьби, що здійснювалася в середині 30-х рр., припинилася, запаси зброї і продовольства були ліквідовані. Причиною цього була, без сумніву, відірвана від реального ґрунту наша воєнна доктрина, яка трактувала, що якщо імперіалісти розв'яжуть війну проти Радянського Союзу, то вона буде вестись тільки на ворожій території…».

Документ 2. Із книги Володимира Литвина «Україна в Другій світовій війні (1939-1945»): «В офіційних виданнях радянської доби вказувалося, що у період від червня по вересень 1941 р. були створені 23 підпільних обкоми КП(б)У, 685 міськкомів і райкомів партії. Але десятки тисяч задіяних в цій мережі людей (за неповними даними — майже 30 тис.) загинули або були ув'язнені в концтаборах відразу після того, як проявили себе у боротьбі з окупантами. Не маючи будь-яких навичок у конспіративній роботі, вони виявляли некомпетентність і навіть наївність у своїх спробах керувати партизанським рухом. Вони не могли боротися на рівних з гестапівцями, які мали великий досвід боротьби з підпільниками безпосередньо в Німеччині.

У наукових дослідженнях існують розбіжності щодо чисельності організованих завчасно або перекинутих через лінію фронту партизанських загонів та підпільних груп — від 2,5 до 3,5 тис. на кінець 1941 р. Але дослідники не вагаються в правильності даних ЦК КП(б)У, за якими на червень 1942 р. в Україні активно діяли лише 22 партизанські загони. Всі інші розпалися або були розгромлені. Звичайно, існували й інші, невідомі ЦК КП(б)У загони».

Завдання до документів 1, 2

З’ясуйте стан партизанського руху на початку Великої Вітчизняної війни та причини, якими він викликаний.

Документ 3. З Наказу Центрального штабу партизанського руху про вихід у новий район дислокації об’єднаних партизанських загонів під командуванням С. А. Ковпака (15 вересня 1942 р.): «…Районы Житомирской и Киевской областей… являются стратегически важными путями, идущими с запада на восток.

…Именно здесь широко поставленная народно-партизанская борьба позволит нанести врагу серьезный удар с тыла и тем самым окажет неоценимую услугу Красной Армии.

Приказываю:

Восстановить связь с действующими партизанскими отрядами по пути своего движения и в первую очередь с отрядом Федорова.

По выходу отрядов в новый район действий немедля приступить к выполнению приказа И. В. Сталина, обратив при этом особое внимание на следующее:

а)      в населенных пунктах, расположенных вокруг района базирования партизанских отрядов, организовать надежную агентурную сеть, …строго конспирируя эту работу;

б)      … создать в городах и селах базы содействия… При помощи этих кадров добывать сведения о противнике разведывательного характера.

в)      заложить подпольные вооруженные группы партизан в районах мостов через р. Днепр у г. Киева. Задачей этих групп будет подготовка к разрушению мостов или захват их в зависимости от обстановки;

г)      при участии агентуры и партизан истреблять фашистских политических и государственных деятелей, генералов и изменников нашей Родины. Широко развернуть в г. Киеве и прилегающих районах диверсионную работу: разрушать и сжигать электростанции, систему водоснабжения, склады, аэродромы, военные мастерские, депо и другие сооружения военно-экономического характера».

Завдання до документа 3

Визначте форми та методи діяльності партизан. Які зміни відбулися в організаційній діяльності партизан у 1942 році в порівнянні з початком Великої Вітчизняної війни?

Для роботи з термінами

Партизан – особа, яка добровільно бере участь у складі збройних сил на території, зайнятій противником. Міжнародний правовий статус партизан визначений Гаагськими конвенціями 1899 та 1907 років, а також Женевськими конвенціями 1949 року.

Партизанські формування – організаційно самостійні бойові одиниці партизан (загони, полки, бригади й дивізії). Партизанські з’єднання утворювалися за рішенням підпільних обкомів (райкомів) партії, штабів партизанського руху. Вони ж спрямовували їх бойову діяльність. Партизанські загони – основна бойова та технічна одиниця партизанських формувань. Структура, чисельність та озброєння загонів були різними.

Партизанські рейди – бойові дії в тилу противника з метою вирішення бойових задач в інтересах регулярних військ (знищення живої сили й техніки ворога, його важливих об’єктів, дезорганізація роботи тилу, вузлів зв’язку тощо).

Партизанський край – територія в тилу німецьких військ, яка була визволена та довгий час утримувалася партизанами.

Партизанська зона – територія, яка контролювалася за межами партизанського краю.

Розгортання партизанського руху

Партизанський рух на окупованій території України розгортався під впливом двох чинників: природного прагнення громадян протидіяти вторгненню ворога і організаційних зусиль радянських органів влади, які перед відступом створювали підпільно-партизанську мережу з відповідними органами управління: підпільними райкомами, міськкомами і обкомами КП(б)У.

Серед активно діючих партизанських формувань першого року війни виділявся спочатку загін, а потім з'єднання на чолі з С. Ковпаком. Головним місцем дислокації ковпаківців були сумські ліси. На Чернігівщині велике партизанське з'єднання і підпільний обком КП(б)У очолював О. Федоров.

Впродовж цілого року партизани були позбавлені централізованого керівництва, що заважало постачанню партизанам зброї та боєприпасів, медикаментів, засобів зв'язку тощо. Не існувало координації дій окремих партизанських загонів та з'єднань.

За рішенням ДКО від 30 травня 1942 р. при Ставці Верховного головнокомандування було створено Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР), а при Військраді Південно-Західного стратегічного напряму — Український штаб партизанського руху, який очолив Т. Строкач. У розпорядженні штабу були потужні радіовузли, склади зброї та боєприпасів, госпіталі, транспортні літаки. При штабі почала функціонувати школа, яка готувала партизанські кадри.

Партизани мали дезорганізовувати тил противника організацією рейдів, нападами на ворожі гарнізони, знищенням засобів зв'язку, підривом складів і баз. Важливою складовою частиною партизанського руху вважалася розвідувальна діяльність.

У партизанських з'єднаннях під командуванням С. Ковпака, О. Сабурова, О. Федорова були створені «лісові академії», в яких готувалися командири — організатори партизанських загонів, інструктори-підривники, радисти.

З липня 1942 р. діяльність партизанських загонів уперше ув'язувалася з планами військових рад фронтів. У другому півріччі 1942 р. партизани України пустили під укіс 154 ешелони (проти 85 за перше півріччя).

У постанові ДКО від 11 жовтня 1942 р. про розвиток партизанського руху в Україні вказувалося на необхідність посилення діяльності у правобережних областях, де проходили важливі комунікації противника. У зв'язку з цим була намічена передислокація ряду загонів і затверджений план глибоких рейдів партизанських з'єднань під командуванням С. Ковпака і О. Сабурова. УШПР здійснив десантування десятків організаторських груп у різні області республіки для створення нових партизанських загонів.

Велика увага надавалася пропагандистській діяльності на окупованій території. Восени 1942 р. видавалося близько десятка партизанських газет тиражем від 500 до 2 тис. примірників кожна. Найбільш оперативним засобом спілкування з населенням були летючки. З'єднання С. Ковпака, О. Сабурова і О. Федорова поширювали їх десятками тисяч.

У першій половині 1943 р. у з'єднаннях і загонах, які мали зв'язок з радянським тилом, налічувалося до 30 тис. бійців. Вони воювали в основному в північних районах України, де були сприятливі природні умови — ліси й болота. Звідси здійснювали рейди на територію, яка не мала сприятливих природних умов для постійної дислокації.

Зокрема, на початку 1943 р. з'єднання під командуванням О. Федорова, І. Шушпанова і Я. Мельника здійснили рейди на Правобережжя. З'єднання під командуванням М. Наумова за два місяці пройшло з боями територію семи областей. 12 червня розпочав свій карпатський рейд С. Ковпак.

Українсько-білоруське Полісся стало справжнім партизанським краєм. Восени 1943 р. він охоплював близько тисячі сіл і хуторів з населенням до 300 тис. осіб. Поява звільнених від ворожих гарнізонів територій істотно поліпшила умови партизанської боротьби.

У липні 1943 р. ЦШПР розробив план одночасного масового знищення рейок на залізницях окупованої території, щоб паралізувати постачання ворога під час Курської битви. До цієї операції були підключені 167 партизанських загонів з Білорусії, України і чотирьох російських областей. Підрив рейок розпочався з 3 серпня і відбувався на території близько тисячі кілометрів по фронту і глибиною до 750 км.

На основних залізницях рух поїздів зупинявся на період від трьох днів до двох тижнів, а деякі магістралі не працювали впродовж місяця.

У битвах 1943 р. на радянсько-німецькому фронті, які мали вирішальний характер для всієї Другої світової війни, партизани відіграли помітну роль. Зокрема, у цьому році партизани України підірвали 3666 ешелонів з 5 тис. підірваних ними за весь період воєнних дій.

В останній декаді вересня 1943 р., коли Червона армія підійшла до Дніпра, розпочався другий етап операції з руйнування ворожих комунікацій, який дістав кодову назву «Концерт». Усього до грудня 1943 р. було знищено 363 тис. рейок, або 2270 км одноколійного залізничного шляху.

За підрахунками, зробленими партизанськими структурами, органами НКВС та військовими штабами, партизани України впродовж 1941 – 1944 рр. підірвали 61 бронепоїзд, 4958 ешелонів противника, внаслідок чого знищено близько 52 тис. вагонів, цистерн, платформ, потоплено 105 одиниць плавзасобів, зруйновано і спалено 607 залізничних та 1589 шосейних мостів, близько 2,6 тис. об’єктів промислового і виробничого призначення.

За здійснення бойових операцій та диверсій 63,7 тис. партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями СРСР, 95 з них удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Двічі Героями Радянського Союзу стали С. Ковпак і О. Федоров.

Партизанська боротьба в тилу окупаційних військ стала важливим стратегічним чинником. Партизани по суті створили «другий регулярний фронт» і боротьбу проти них нацисти розглядали як бойові дії на фронті.

Партизанський рух і підпільна боротьба на Харківщині

Організація підпільного руху на Харківщині була пов'язана із значними труднощами: висока насиченість території контррозвідувальними та карними органами, відсутність лісових масивів, які б змогли забезпечити достатню мобільність партизанських загонів та їх таємну підготовку до бойових операцій.

Існує різниця в даних про кількість діючих партизанських загонів на Харківщині (від 15 до 72 загонів). Це пов’язано з тим, що будучи малочисельними, вони то приєднувалися до діючих частин Червоної Армії, то знову лишалися на окупованій території, перекидалися в інші області, з'єднувалися з іншими загонами. Але головне те, що вони існували і героїчно діяли. За здійснені в ці дні подвиги 52 партизани Харківської області відзначено ще в ході війни урядовими нагородами.

У Харківському сільському районі діяв партизанський загін, який з грудня 1941 року по лютий 1943 року знищив 31 автомашину і 150 солдатів та офіцерів гітлерівської армії. Крім цього, партизанські загони завдали значних втрат у Нововодолазькому, Чугуївському, Старосалтівському, Вовчанському і Бєлгородському районах.

Той факт, що лінія фронту проходила недалеко від місця дій партизанських загонів, умовив специфіку діяльності харківських партизанів. Вони діяли разом з частинами Червоної Армії, виконуючи їх завдання по розвідці розташування військ ворога; переходили лінію фронту, добували «язиків». Найбільш прославилися Ізюмський і Барвенківський загони, які уходили до складу 6-ї армії.

Головною бойовою тактикою були партизанські рейди по тилах ворога та бойові вилазки, під час яких народні месники захоплювали трофеї, знищували окупантів. Поряд з бойовими діями під час рейду по тилах ворога партизани намагалися розгорнути за допомогою місцевих патріотів диверсійну роботу. Особливо масовою була боротьба за зрив аграрної політики гітлерівців. Селяни Харківщини ухилялись від сільськогосподарських робіт, від оплати натуральних та грошових податків, ховали харчі.

Завданням підпільників у місті Харкові було перешкоджати загарбникам здійснювати економічну експансію, використовувати транспортний вузол, потенціал промислових підприємств, що залишилася. Вже у жовтні 1941 року по Харкову пролунала хвиля вибухів, у жовтні – грудні було пошкоджено залізницю, зірвано підготовлений окупантами до пуску один із цехів заводу «Серп і молот».

20 листопада на площі Руднєва було знищено будинок штабу воєнного командування. Під його уламками знайшли смерть десятки офіцерів вермахту.

Саботаж, диверсії не були єдиними формами боротьби з окупантами. Важливою була також агітаційно-масова робота, яку проводили залишені в місті підпільні організації. В період фашистської окупації на території Харківщини діяли підпільні обком партії на чолі з І.І. Бакуліним та обком комсомолу на чолі з О. Зубарєвим та Г. Нікітіною.

Головною роботою комсомольців-підпільників області був випуск і розповсюдження антифашистських листівок, проведення диверсій.

Доречно звернути увагу на діяльність підпільної патріотичної організації на чолі з професором А. І. Міщаниновим у 9-й лікарні Харкова. Тут на лікуванні знаходилось близько двох тисяч бійців і командирів Червоної Армії. За допомогою лікарів професор Міщанинов організував лікування поранених, замаскувавши лікарню під інфекційну. Незважаючи на неодноразові перевірки, він не допустив, щоб забрали хоча б одного із хворих у табори військовополонених. Патріоти збирали для поранених медикаменти, продукти харчування, а тих, хто одужував, забезпечували цивільним одягом і документами.

Діяльність підпільників допомогла людям вижити в тяжкі часи окупації.