На допомогу вчителю

«Всюди тут живуть сновиддям люди...»
Драма «ЖИТТЯ — ЦЕ СОН»

    П'єсу «Життя — це сон» Кальдерон писав у 1632—1635 рр. На сцені вона була вперше поставлена в Мадриді в 1635 р.
    Події п'єси розвиваються доволі стрімко і напружено, в атмосфері певної загадковості; політичні, державницькі конфлікти поєднуються з колізіями, що виникають на ґрунті любовних стосунків та родинних непорозумінь. П'єса ділиться 23 на три частини — дії, або, як називали їх у тодішньому іспанському —— театрі, хорнади, що буквально означає «денний етап» (цикл).

    Хорнада 1 — зав'язка дії. В гірській місцевості, неподалік від палацу короля Басиліо, переодягнута в чоловіче вбрання знатна дама Росаура та її слуга Кларін випадково натрапляють на вежу, що є в'язницею для закутого в ланцюги Сехісмундо. Охорона в'язня, яку очолює старий дворянин Клотальдо, бере під варту незваних гостей і відводить їх до короля. Водночас до двору Басиліо прибувають його племінники — інфанта Естрелья і принц Московії Астольфо, які мають намір одружитися і разом успадкувати корону Басиліо, нібито бездітного. Король розкриває їм свою таємницю. У нього є син Сехісмундо, який, згідно з пророцтвом, має стати страшним тираном, згубити власну державу і свого батька-короля. Тому відразу після його народження (мати померла під час пологів) король наказав збудувати у віддаленій від людей місцевості вежу і тримати там сина. Тепер Басиліо хоче ще раз переконатись у справедливості пророцтва; якщо воно підтвердиться, то корону успадкують Естрелья й Астольфо.

  Хорнада 2 — подальше розгортання дії. За наказом короля його синові дають снодійного, після чого перевдягають у вбрання принца і переносять у королівський палац. Сехісмундо після пробудження — вже в ролі принца-спадкоємця — поводиться жахливо: в грубій формі висловлює зневагу до короля та його оточення, скидає з балкона в море слугу, який насмілився зробити йому зауваження, намагається вбити Клотальдо. Переконавшись таким чином у справедливості пророцтва, король наказує знову приспати Сехісмундо і повернути до в'язниці, а після того, як він знову прокинеться, запевнити його, що все пережите ним відбувалося не насправді, а уві сні. Тим часом Клотальдо дізнається, що Росаура — його донька, яка прибула до Полонії з тим, аби помститись за зраджене кохання принцу Московії Астольфо.

   Хорнада 3 — розв'язка сюжету. Усе подальше своє життя Сехісмундо приречений конати у в'язниці. Проте, дізнавшись, що в короля Басиліо є законний син, але королівську корону має успадкувати принц чужоземної Московії, народ повстає. Це повстання очолює Сехісмундо. У боротьбі проти свого батька Сехісмундо перемагає і прощає не тільки батька, а й своїх безпосередніх тюремників і московського принца. Сехісмундо підпорядковує свої розбурхані пристрасті вимогам розуму та державної необхідності і з тирана перетворюється на мудрого правителя. Закоханий у Росауру, Сехісмундо відмовляється від свого щастя, щоб захистити її честь. Астольфо, дізнавшись нарешті про шляхетне походження Росаури, одружується з нею. Пов'язують свої долі Сехісмундо й Естрелья.
   П'єса «Життя — це сон» є взірцевою драмою барочного мистецтва; в ній образи та мотиви бароко знаходять яскраве й оригінальне втілення.

  Основні проблеми п'єси. Простежуючи долі персонажів п'єси, Кальдерон спонукає читача (глядача) замислитися над сутністю людського життя, спроможністю людини впливати на власну долю, над проблемами кохання та честі, над тим, які моральні якості мають визначати особу справжнього (ідеального) монарха.

   Основні ідейні постулати п'єси Кальдерон вирішує відповідно до релігійної філософії його доби. Людина, вважали єзуїти, гріховна від природи, внаслідок самого факту свого народження і приходу в матеріальний, а отже, гріховний світ. Свобода волі, тобто свобода морального вибору між добром і злом, яку за людиною дуже неохоче змушені були визнати під тиском протестантських віровчень єзуїти, є величиною формальною, оскільки життя людини наперед визначене Богом. Людина не владна впливати на свою долю, бо все в руках Божих:

    Людині лише здається, що її воля, бажання, моральний вибір здатні щось змінити в її житті. Насправді вона абсолютно безпорадна перед велінням Бога і мусить розуміти, що даремні людські справи і стремління марні проти Сили вищої й причини! Звідси і саме життя людини -    примарне, ілюзорне, подібне до театру (в якому люди — ляльки) або сну, але не реальності. А тому єдине, що залишається людині, — це прийняти наперед визначену долю, упокорити свою гординю, бунтівну силу волі і спокутувати благочестивою поведінкою гріх свого народження в цей світ.

   Басиліо. Образ Басиліо, як, власне, і всі інші образи п'єси, можна тлумачити по-різному. З одного боку, якщо образ Сехісмундо сприймати як алегорію людської долі, як концепцію людини, витлумачену в дусі релігійного віровчення, то стосунки між королем Басиліо і його нерозважливим сином Сехісмундо можна сприймати як відповідно алегоричну мікромодель стосунків Бога і людини, в якій Бог (в ролі Басиліо) намагається наперед визначити долю людини (Сехісмундо), а Сехісмундо доводить право людини на певну корекцію (в межах законів моралі) Божого задуму. З іншого боку, в образ Басиліо внесено й нотки дотепної іронії (пригадаємо, це ще один яскравий прийом бароко): не тільки тваринні інстинкти (як у випадку першої появи Сехісмундо в палаці) можуть призвести до хибних висновків щодо справжньої сутності та призначення людини. Холодний розум і раціональний розрахунок також можуть помилятися, що доводить похибка в гороскопі, який Басиліо склав для власного сина і тим прирік його на жалюгідне існування. Прихована іронія тут полягає і в тому, що пророцтво зірок, можливо, і збувається, але сенс його виявляється зовсім іншим, протилежним тлумаченню Басиліо, який забуває, що, згідно з християнським віровченням, світом правлять не зірки, а Боже провидіння.

   Росаура. В образі Росаури Кальдерон створює яскравий і колоритний характер жінки, в душі якої вирують пристрасті,  а нерозділене кохання вимагає негайної помсти за зраджені почуття. Росаура — сильна і смілива людина, здатна на рішучі вчинки, і водночас ніжна жінка, яка прагне кохання й ладна виборювати і захищати його. Недаремно її ім'я асоціюється з ароматом троянди (rosa aura) та світанковою зорею {auroras), тобто з красою і світлом. Енергійний і пристрасний образ Росаури драматург до певної міри протиставляє іншому жіночому образу — інфанти Естрельї, яка, хоча й дорікає Астольфо за те, що він думає про іншу жінку, але  готова вступити з ним до шлюбу, якщо на це буде воля коро-ля, і яка далека від думки змінювати щось у власній долі самостійно. Водночас Росаура відіграє винятково важливу роль у вирішенні долі Сехісмундо. Якщо до зустрічі з нею Сехісмундо, який не бачив нічого, крім в'язниці і своїх тюремників, ненавидів увесь світ, що і зумовило його жорстоку поведінку в палаці Басиліо, то кохання до Росаури допомагає йому усвідомити, що, крім ненависті і жорстокості, у світі є людяність і моральний обов'язок. Отже, Росаура також сприяє духовному переродженню Сехісмундо.

   Клотальдо. Якщо з образом Росаури в п'єсу входить тема кохання, то з образом Клотальдо — тема честі, відданості, громадянського та морального обов'язку. Клотальдо — старший офіцер тюремної варти Сехісмундо. Понад усе він ставить особисту відданість королю, військовий обов'язок перед державою, якій заприсягнувся служити. Але він при цьому чесна та порядна людина, не позбавлена сумнівів, що засвідчує сцена, в якій душа Клотальдо розривається між необхідністю негайно передати на суд короля затриману ним Росауру і розумінням, що цей суд може мати трагічні наслідки для неї (в переодягнутій у чоловіче вбрання Росаурі Клотальдо вже майже впізнає свою дитину). Навіть під страхом смерті Клотальдо не здатен заплямувати честь і добре ім'я дворянина зрадою: опинившись у руках Сехісмундо, після його перемоги, Клотальдо чесно попереджує принца, що не зрадить свого короля Басиліо.

   Почуття честі та обов'язку усвідомлює зрештою й сам Сехісмундо. Він прощає свого батька і Клотальдо (тому, що він виконував волю короля), видає заміж за Астольфо Росауру, рятуючи таким чином її порушену (зрадою коханця) честь, але наказує покарати солдата, який підбурював інших на повстання проти короля Басиліо. Хоча внаслідок цього повстання Сехісмундо й отримав свободу, але досягнута вона була ціною зради короля, отже, зрадник повинен бути покараний.
  Політична перетворення тирана Сехісмундо на мудрого і загостре- гуманного правителя ілюструє в п'єсі не лише можливість перемоги людської волі над наперед визначеною долею. Як прийнято вважати в сучасному літературознавстві, п'єса має ще й своєрідний полемічний підтекст, спрямований на актуальні питання іспанської державної політики тієї історичної епохи, в яку жив Кальдерон.