Одіссея
Одіссе́я (грец. Οδύσσεια) — епічна поема Гомера, що описує поневіряння та повернення на
батьківщину героя троянської
війни, царя Ітаки Одіссея. Будучи закінченою пізніше «Іліади», «Одіссея» слідує за більш раннім епосом, однак не являється безпосереднім продовженням
«Іліади».
Як «Іліада», «Одіссея» — епос епохи становлення античної суспільно-економічної формації. Відповідно до цього «Одіссея» створює для героїв набагато менш архаїчне
культурне тло, ніж «Іліада», досить близько відображаючи сучасність: час
падіння царської влади в грецьких громадах і початкові періоди розвитку іонійської торгівлі та мореплавання.
Більшість дослідників відносить час оформлення «Одіссеї» до VII ст. до н.е. «Хитромудрий» і
«багатостраждальний» Одіссей є вже героєм зовсім іншого типу, ніж богатирі
«Іліади»; поле поетичного зору розширюється підвищеним інтересом до чужих
земель, до побуту дрібного люду, до психології жінки; світовідчування Одіссея не позбавлене
нальоту сентиментальності. У той час як «Іліада» побудована на переказах
героїчної саги, в «Одіссеї» переважає матеріал побутовий та казковий,
власне кажучи не пов'язаний з героїчною сагою.
Сюжетна схема «Одіссеї»
Дія «Одіссеї» відбувається через десять років після падіння Трої.
Одіссей нудиться на острові, насильно утримуваний німфою
Каліпсо; у цей час на Ітаці
до його дружини Пенелопи сватаються численні женихи, що бенкетують у його
будинку і марнують його багатства. За рішенням ради богів Афіна
направляється в Ітаку і схиляє юного сина Одіссея Телемаха відправитися в Пілос
і Спарту, щоб розпитати про долю батька. У Спарті, радо
прийнятий Менелаєм і Оленою,
Телемах довідується, що Одіссей знаходиться у полоні у Каліпсо. Женихи, злякані від'їздом Телемаха,
влаштовують засідку, щоб погубити його на зворотньому шляху.
Боги посилають Гермеса до Каліпсо з наказом відпустити Одіссея, який на плоті
пускається по морю. Врятувавшись чудом від бурі, піднятої ворожим йому Посейдоном, Одіссей випливає на берег острова, де живе
щасливий народ — феаки,
мореплавці з казково швидкохідними кораблями. Цар Алкіной гостинно приймає мандрівника у своєму розкішному
палаці і влаштовує в його честь бенкет і ігри, де сліпий співак Демодок оспівує подвиги Одіссея. Оповідання («апологи») Одіссея:
- Одіссей
відвідав країну лотофагів, що харчуються лотосом, кожен, хто покуштував лотоса, забуває про
батьківщину.
- Велетень-людожер,
кіклоп Поліфем, зжер у своїй печері декількох товаришів
Одіссея, але Одіссей напоїв і засліпив киклопа і врятувався з іншими
товаришами з печери під вовною баранів.
- За це Поліфем
накликав на Одіссея гнів свого батька Посейдона. Бог вітрів Еол
вручив Одиссею міхи із зав'язаними в ньому вітрами, але недалеко від
батьківщини супутники Одіссея розв'язали міхи, і буря знову відкинула їх у
море.
- Людоїди-лестригони
знищили всі кораблі Одіссея, крім одного, який пристав до острова
чарівниці Кірки (Цірцеї), що обернула супутників Одіссея у свиней.
Переборовши чари за допомогою Гермеса, Одіссей протягом року був чоловіком Кірки.
- Одіссей
спускався в царство мертвих, щоб розпитати віщуна Тіресія і розмовляв з тінями матері і померлих друзів.
- Плив повз Сирен, що затягають мореплавців чарівним співом і гублять
їх; проїжджав між стрімчаками, на яких живуть чудовиська Скилла і Харибда. На острові сонячного бога
Геліоса супутники Одіссея вбили бика бога, і Зевс наслав
бурю, що погубила корабель Одіссея з усіма супутниками. Одіссей виплив на
острів Каліпсо.
Феаки відвозять його на батьківщину, і розгніваний Посейдон обертає за це
їхній корабель у стрімчак. Перетворений Афіною у жебрака, Одіссей
відправляється до вірного свинопаса Евмея.
Телемах, що повертається зі Спарти, благополучно уникає засідки женихів і
зустрічається у Евмея з Одіссеєм, який відкривається сину. Одіссей повертається
у свій будинок під виглядом жебрака, піддаючись образам з боку наречених і
слуг. Лише стара нянька Евриклея впізнає Одіссея по рубцю на нозі. Пенелопа
обіцяє свою руку тому, хто, зігнувши лук
Одіссея, пропустить стрілу через 12 каблучок. Злиденний прибулець один виконує завдання
Пенелопи, після чого вбиває женихів, і страчує слуг, що зрадили його. Пенелопа впізнає нарешті Одіссея, який повідомляє їй відому
лише їм двом альковну таємницю. Поема закінчується сценами прибуття душ
наречених у пекло, побачення Одіссея з його батьком Лаертом
і укладання миру між Одіссеєм та родичами убитих.
Композиція «Одіссеї»
«Одіссея» побудована на дуже архаїчному матеріалі. Герой Одіссей (в етрусків Uthsta, лат. Ulixes — Улісс) —
стародавня, очевидно ще «догрецька» фігура з трохи елінізованим народною етимологією ім'ям. Сюжет про чоловіка, що повертається
після довгих мандрівок невпізнаним на батьківщину і потрапляє на весілля
дружини, належить до числа широко розповсюджених фольклорних сюжетів, так само як і сюжет «сина, що
відправляється на пошуки батька». Майже всі епізоди мандрівок Одіссея мають
численні казкові паралелі. Сама форма розповіді від першої особи є
традиційною в цьому жанрі (фольклор мореплавців). У оповіданнях, вкладених у
вуста Одіссея («апологах»), могли відкластися і географічні спостереження
іонійських мореплавців, але численні спроби географічної локалізації мандрівок
Одіссея не привели до однозначних результатів. Техніка оповідання в «Одіссеї»
загалом близька до «Іліади», але молодший епос відрізняється більшим мистецтвом
в об'єднанні різноманітного матеріалу. Окремі епізоди мають менш ізольований
характер і складаються в цілісні групи.
Авторство «Одіссеї»
Ще в античності виникло критичне ставлення до авторства Гомера. Через певні
протиріччя у тектстах окремі автори вважали, що «Іліада» та «Одіссея» належать
двом різним поетам. Однак гору одержала думка Арістарха, який вважав, що обидві поеми належать Гомеру:
«Іліада» була написана поетом
у молоді роки, а «Одіссея» — у старості.
«Пісенна» теорія Ф. Вольфа, яка з'явилась у XVIII ст і пояснювала
виникнення великих поем механічним «зшиванням» окремих «пісень», надалі рідко
застосовувалася. Набагато більшим поширенням користувалась гіпотеза Кірхгофа,
що «Одіссея» є переробкою декількох «малих епосів» («Телемахія», «мандри»,
«повернення Одіссея» тощо). Недоліком цієї гіпотези є те, що вона розриває на
частини сюжет «повернення чоловіка», цілісність якого засвідчена подібними
оповіданнями у фольклорі інших народів. «Аналітичній» гіпотезі протистоїть
«унітарна», що розглядає поему як цілісний твір єдиного автора. На користь
унітарної гіпотези свідчить ідеологічна єдність «Одіссеї» і творчий характер
переробки сюжету.
Вплив на пізнішу літературу
У пізнішій долі гомерівських поем «Одіссея» грала значно меншу роль, ніж «Іліада». Невідома у середньовіччя вона мала вплив на європейську літературу лише за посередництвом «Енеїди» Вергілія (мотив сходження в пекло). «Одіссея» викликала
помітний інтерес у XV—XVI ст. Ганс Сакс
драматизував її у «Мандрівці Улісса», а оскільки «чудесне» входило майже
обов'язковою складовою частиною в європейську поему, казково-фантастична
сторона «Одіссеї» неодноразово використовувалася поетами цього часу. Проте, для
для поетики французького класицизму через «низинні» елементи —
простоту гомерівських характерів (напр. царівна Навсікая, що пере білизну) та жанрово-ідилістичний інтерес
до простолюдина «Одіссея» була менш прийнятною, ніж «Іліада». Зате
«природність» і «безвинність» характерів, зображених у «Одіссеї», викликала
замилування буржуазної літератури XVIII століття. На початку XIX ст., у зв'язку з
пошаною романтиків до греків багато ліриків і прозаїків
надихалися поемами Гомера і черпали з них матеріал для творчості. Такі різні
автори як А.Теннісон і Дж. Джойс написали на тему «Одіссеї» свої твори.
Українською мовою «Одіссею» перекладали Іван Франко, Леся Українка, П. Ніщинський. Найдовершеніший
переклад залишив нащадкам Борис Тен.
Джерела
Одіссея
|
