Трагедія Гамлета – людини епохи пізнього Відродження

         Одним із найславетніших творів В.Шекспіра є трагедія "Гамлет”, яка сповнена величезного соціально-філософського змісту.

         У центрі сюжету – образ Гамлета, данського принца. Навчаючись у Віттенберзькому університеті, він засвоїв головну ідею доби Відродження – ідею поваги до гідності кожної людини. Повернувшись до данського двору в Ельсінор, Гамлету тяжко сприймати весільну атмосферу при дворі, самовпевненість неприємного йому Клавдія. Освіченого принца все вражає грубими і дикими звичаями. Вчинок своєї матері він сприймає як щось не гідне людини: "Тварина нерозумна і та, напевно, довше б сумувала”. Усе при дворі тепер йому чуже. Перебування Гамлета в Ельсінорі стає нестерпним, і він залишається в замку тільки тому, що така воля матері і Клавдія. Та дізнавшись про дійсного вбивцю свого батька, принц клянеться помститися "усміхненому негіднику”, і це стає метою його життя.

         Розчарувався Гамлет і у своїй коханій, зрадили його і найближчі друзі. Трагізм героя виявляється у його самотності, холодності з боку оточення: матері, коханої, друзів. Отже, у найважчий момент життя він не знайшов душевної підтримки.

         У ході подій розкривається вся гнилість і жорстокість данського двору. Змушений протидіяти всьому цьому, Гамлет убиває Полонія, викриває зрадництво Розенкранца і Гільденстерна, відмовляється від Офелії, карає гнівом і обуренням свою матір, вступає в поєдинок з Лаертом. У такій атмосфері завдання Гамлета – помститися за батька, - яке здавалось ясним і простим, безмірно ускладнюється і не тільки зовнішніми обставинами, а й розвитком свідомості Гамлета, на яку ці обставини впливають.

         Гамлет – інтелектуал, йому властивий філософський склад мислення. За окремим і випадковим він уміє розрізнити сутність, загальне й характерне.

         Події, що відбуваються при дворі, приводять принца до узагальнюючих висновків щодо людини і світу загалом. Якщо у світі можливе таке зло, якщо в ньому гинуть чесність, любов, дружба, гідність людини, тоді він "розладнався”, хворий, "час звихнувся”.

         Отже, Гамлет вражений не тільки злочинністю Клавдія, а й усією системою чужих йому принципів життя і моральних понять. Герой знає, що він не може обмежитись лише помстою, бо вбивство Клавдія не змінить світу. Гамлет не відмовляється від помсти, але разом з тим усвідомлює, що завдання його набагато ширше – протидіяти злу загалом:

Звихнувся час…О доле зла моя!

Чому його направить мушу я?

         Велич задачі й об¢єктивна нездійсненність її зумовлюють надзвичайну складність внутрішнього життя і дій Гамлета. У світі "безчесної гри”, "оплутаному тенетами підлоти”, йому важко визначити власне місце і знайти реальні засоби боротьби. Характерним для стану свідомості Гамлета є його монолог на початку третьої дії трагедії:

Чи бути, чи не бути? – Ось питання.

Що благородніше? Коритись долі

І біль від гострих стріл її терпіти,

А чи, зіткнувшись в герці з морем лиха,

Покласти край йому?

         Масштаби зла гнітять Гамлета, викликають розчарування, усвідомлення мізерності своїх сил. Усе це підриває його волю, породжує незадоволення собою, вагання й сумніви. Краса Всесвіту й людини більше не тішить його; людина і світ сприймаються тепер не такими, якими вони йому уявлялися раніше. "З недавнього часу, сам не знаю чому, я позбувся своїх усіх веселощів, занедбав усі свої звичні вправи, і так мені важко, і цей вінець світотвору – земля – видається мені неплідною скелею…Який довершений витвір – людина! Шляхетні думки! Безмежні здібності! Увесь вигляд, кожен рух викликає захоплення. Вчинки нагадують янгола! Бога нагадує розуміння! Окраса Всесвіту! Взірець усього сущого! А чого варта для мене ця істота, квінтесенція якої – прах?” Як бачимо, Гамлет сумнівається в гуманістичному ідеалі, однак у власних діях керується саме цим  ідеалом, його відстоює і до кінця, до самої загибелі не втрачає віри в його правоту.

         В образі головного героя В.Шекспір розкрив трагедію гуманіста. Гамлет – людина високої самосвідомості, яка постає в суспільстві жорстокості та егоїзму, вступає у конфлікт зі світом, проходить через жорстокі випробування, зазнає величезних страждань, тяжких переживань і неминуче гине. Але він залишився вірним високим ідеалам, не втратив життєстверджуючого погляду на світ.

         Отже, трагедія Гамлета, на мою думку, полягає у тому, що він мав шляхетні уявлення про людину, людину епохи Високого Відродження, а це пішло всупереч із побаченою ним дійсністю. Як бачимо, загибель Гамлета була неминуча, тому що розрив між тим, що він міг здійснити в реальному житті та його переконаннями був надто великим. Життєствердні ідеали Відродження потерпіли кризу.

 Семенченко Світлана,