Грицько Кобзар
Запорозькі та городові козаки, особливо їхня старшина, через одного вміли грати на бандурі. Вероніка Кребс, дочка уманського губернатора Младановича, згадувала: "Після навчання сотники сідали за приготовлене для них частування, причому співали різні думи під акомпанемент бандур".
Гайдамацькі ватажки (здебільшого запорожці) також володіли бандурою не менш майстерно, аніж шаблею. Про одного з них, Грицька Кобзаря, розповів професорові Київського університету С.І.Маслову лірник Микола Діброва. Грицько був родом з Іржавця Прилуцького повіту, йому за те, що визволив з неволі 20 побратимів-запорожців, турки викололи очі й відпустили на всі чотири сторони. Він повертається в Україну, грає на кобзі та співає "козацьких пісень, котрі про воїнство", а коли спалахує Коліївщина, стає на чолі одного з гайдамацьких загонів.
Селяни обожнювали Грицька Кобзаря, складали про нього легенди. Одну з них записав Павло Чубинський: "У Канівському лісі, недалеко від Канева, вбиті два ватажки: Грицько Кобзар і Підкова... Їх обох там і поховали... Те місце й досі звуть канівці кобзарів шпиль".
|