На допомогу учню

УКРАЇНСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ

Весільні звичаї, обряди та пісні, що творилися народом протягом багатовікової історії, — усе це важливий складник народної культури.
М. Шубравська

Українське весілля — це по-мистецьки вдало скомпоноване й осмислене народне обрядове драматичне дійство з розмаїтим використанням мистецьких жанрів і художньої творчості його учасників, у якому чітко визначені ролі кожного. На весіллі поєднуються дна роди для створення нової сім'ї та продовження роду.

У весіллі задіяні такі учасники:
•    молодий і молода (наречений і наречена, князь і княгиня) — хлопець і дівчина, які одружуються;
•    весільні батьки — батьки молодих;
•    бояри (дружби) — найближчі неодружені друзі молодого;
•    дружки — незаміжні подруги молодої;
•    світилки — дівчата з боку молодого;
•    весільний староста (шафер) — статечний чоловік, який є розпорядником на весіллі;
•    свати — одружені чоловіки, родичі молодого й молодої. Українське весілля складається з обрядових дійств й умовно
поділяється на три основні періоди, кожен із яких має кілька самостійних епізодів: передвесільний, власне весілля, післявесільний.

Передвесільний період поділяється на такі етапи:
•    запити;
•    сватання;
•    оглядини;
•    заручини (змовини).

Запити — це попередня домовленість родичів молодого з батьками дівчини про сватання.

Сватання — обрядова дія, у якій оприлюднюються почуття кохання хлопця та дівчини перед батьками, а також їхні наміри щодо згоди або незгоди на шлюб. Як правило, обрядових пісень під час сватання, що проводилося пізно ввечері, не співали, щоб зберегти його в разі відмови в таємниці. У цьому весільному обряді беруть участь: старости — два поважні, мудрі чоловіки, які добре знали традиції сватання; хлопець і дівчина; рідні або хрещені (названі) батьки дівчини.

Сватів запрошують до хати молодої, де вони кладуть хліб-сіль на знак того, ідо прийшли з добром. Учасники дійства розігрували сцену мисливців (або сцену багатих купців). Під час розмови дівчина стояла біля печі. На знак згоди вийти заміж за парубка, який сватається, мала колупати піч — символ відлучення від родинного вогнища. У хаті на запитання батька: «А що ви за люди і відкіля вас Бог приніс? Чи здалека, чи зблизька?» — старости відповідали притчею-алегорією про «куницю, красну дівицю», яку вони розшукують на прохання князя, а вона забігла на це подвір'я. Після закінчення розповіді ставилося конкретне запитання: «Кажіть же ділом, чи віддасте, чи нехай ще підросте?» Коли батьки погоджувалися на одруження, то дівчина виносила рушники, якими старости перев'язували один одного через плече, а молода затикала женихові за пояс хустку.

Батько й мати благословляли молодих. За народним віруванням благословення батьків на шлюб є основним духовним підґрунтям сімейного щастя чоловіка, жінки, дітей. Той, хто просить благословення, за давнім українським звичаєм стає на коліна перед батьками й цілує їм руки. На знак благословення мати доторкає хлібиною схилену голову дитини. Після цієї церемонії старостів частували.

Якщо згоди не було, то батьки молодої статечно відповідали старостам, що на подвір'я ніяка куниця не забігала, а молода виносила гарбуза.

Оглядини проводяться після позитивного сватання. Батьки хлопця йдуть у гості до батьків дівчини, домовляються про місце, час весілля, весільне вбрання, де будуть жити молоді, про , Гончар, весільний обряд інші матеріальні питання.

Заручини (змовини) відбувалися в молодої, куди приїжджали батьки й родичі молодого. Сходилися подружки нареченої, її родина, сусіди. Часто заручини об'єднувалися зі сватанням. Під час ритуалу заручин дружки співають пісень про тугу молодої, викликану майбутньою розлукою із сім'єю.

Образ червоної калини, оспівуваної в піснях, на заручинах символізував ті зміни в житті молодої дівчини, що відбудуться після одруження. Весільна пісня «Ой повій, вітре, з яру на пшениченьку яру» — опоетизований монолог дівчини-нареченої та матері про майбутню долю, сповнений материнської тривоги, ніжності, дівочих сподівань щастя:

Там дівчина стояла, цвіт калини ламала.

Цвіт калини ламала, до личенька клала.

—    Щоб я була такая, як калинонька тая.

—    Ой будеш, доню, будеш, як коло мене будеш. 

Ввідійдеш від мене, спаде красонька з тебе,

Із рум'яного лиця, із біленького тільця.

Весілля має такі етапи:
•    запросини;
•    завивання (виття) гільця;
•    випікання короваю;
•    виряджання до шлюбу;
•    посад;
•    покривання молодої;
•    поділ короваю;
•    дарування, комора.

Наречений зі старшим боярином, а наречена зі старшою дружкою запрошують на весілля кожен своїх родичів і друзів. Для цього беруть спеціально випечені хліби — шишки, або маленькі калачики, які дарують господарям, при цьому промовляють: «Просили батько, просили мати, і я прошу: приходьте до нас на весілля». Не можна запрошувати на весілля людину при випадковій зустрічі, на вулиці.

Обов'язковим на весіллі є завивання (виття) гільця (вільця, древка). Це невелике зрубане деревце — ялина, сосна, вишня, яке приносять бояри, а дружки прикрашають його стрічками, калиною, барвінком, рутою та кольоровим папером. Воно символізує започаткування нової родини. Гільце встановлюють на весільному столі. Цей обряд супроводжувався ритуальними піснями, у яких дружби закликалися до бору по деревце (пісня «До бору, дружечки, до бору»).

Завивання гільця відбувалося в дівич-вечір, у п'ятницю перед весіллям. Дівич-вечір — це своєрідне прощання нареченої з дівоцтвом, з подругами. Тоді плели вінок для нареченої та для короваю з калини, барвінку, інших вічнозелених рослин. Цей ритуал називався вінкоплетенням. При виплітанні вінка для нареченої співали: «Ой у місті, місті бубни б'ють, // А в нашім домі гільце в'ють — // Із червоної калини, // Із хрещатого барвінку, //Із запашного васильку...»

Перед весіллям випікали коровай — основний весільний ритуальний хліб, символ достатку молодої сім'ї. Цю роботу виконували жінки-коровайниці, у яких добре склалося сімейне життя; розведених і вдів не запрошували. Коровай випікали з білого борошна, оздоблювали фігурами з тіста у вигляді пташок, квітів і колосків. Замішування тіста, випікання короваю супроводжувалося традиційним ритуалом, обрядовими піснями, у яких висловлювалися доброзичливі побажання молодим бути щасливими й заможними: «Загнічуйте коровай ясненько, // Щоб наш коровай ясен був, // Щоб наш Івашко щаслив був...»

Обряд розплітання коси молодої відбувався вночі з п'ятниці на суботу після дівич-вечора або в суботу рано. Дівчину садили на вивернутий кожух — символ майбутнього добробуту. Традиційно косу нареченої починав розплітати брат, а потім — мати, сестра, старша дружка і т. д. Після цього косу знову заплітали з різноманітними оберегами: часником, зерном, дорогими монетами, барвінком, рутою, чорнобривцями. Цей обряд безперервно супроводжувався піснями, які виконували жінки й дівчата, як-от популярну в усіх регіонах України весільну пісню «Горіла сосна, палала»: «Горіла сосна, палала,//Під нею дівчина стояла,//Русяву косу чесала.// — Ой коси, коси ви мої, // Довго служили ви мені. // Більше служить не будете, // Під білий велян підете».

Пісню «А брат сестрицю та й розплітає» виконує брат нареченої під час обряду розплітання коси. У пісні відбувається утвердження нового статусу — від нареченої до дружини свого чоловіка — через заперечення — прощання з дівоцтвом: «Вже тобі, сестро, вже, рідненька, //Ягідок не щіпати,// А з хрещатого барвіночку // У віночку не ходити». Традиційні народнопоетичні образи-символи хрещатий бареток, запашний василенько підкреслюють органічний зв'язок наших предків із природою, визначальну її роль у важливих життєвих подіях. Пестлива лексика — ягідки, барвіночок, віночок, васильочок, рученьки, сестриця рідненька — створює особливий настрій, що зворушує кожного.

У суботу вранці розпочинався посад нареченої в її домі в присутності рідні та гостей (у багатьох випадках цей обряд поєднувався з розплітанням коси). На голову нареченій клали весільний вінок — символ шлюбу, вінчання. Ці ритуали мали сумний характер, і під час їх проведення молода повинна була плакати, цьому сприяли журливі пісні дружок, наприклад пісня «Летять галочки у три рядочки»:

Ой всі галочки по лугах сіли,

Зозулька на калині.

Ой всі дівочки на лавках сіли,

Ганечка на посазі.

Традиційним основним весільним днем здавна була неділя. До шлюбу молоді йшли нарізно: молодий зі старшим боярином, молода зі старшою дружкою. Після вінчання мати заводила дочку за кінець своєї хустки до хати і перед тим, як посадити за стіл, тричі обводила коло столу. Нині мати нареченої пов'язує молодих за руки рушником і обводить навколо столу тричі з метою відігнати все погане, що шкодитиме їхньому спільному життю.

Важливою частиною весілля є покривання. Молодий знімає віночок з молодої. Її покривають хусткою, а вона тричі скидає її. Потім наречену пов'язують хусткою, а вінок (фату, вельон, велян) одягає старша дружка й танцює з нею. Під час покривання виконуються пісні про розлуку з ріднею, розставання з домівкою: наречена прощається з кожним членом родини.

Завершальним символічним етапом весілля є поділ короваю — головна обрядова дія, без якої немислиме українське традиційне весілля. Дружба ріже коровай, а весільний староста або хрещений батько роздає його. Першим до короваю викликають молодих — дають їм середину, потім їхніх батьків, найближчих родичів, друзів, решту гостей. Підошвою з короваю пригощають музик, які витанцьовують із нею. За давньою традицією після отримання короваю кожний в алегоричній формі виголошує побажання молодим, наприклад:

•    Дарую пуд проса, щоб молода не ходила боса.
•    Дарую два рубчики, щоб жили, як голубчики.
•    Дарую плуга й рала, щоб мали сина генерала.
•    Дарую ложку й миску, щоб думали про колиску.

Останньою дією весільного обряду було понеділкування (пропій, перезва, цигани та інші забави) — ушанування ріднею молодих. Пісні, які тоді виконувались, мали застольний характер, чимало з них — сатирично-іронічні, жартівливі.

Як бачимо, кожна ритуальна дія супроводжувалася весільними піснями, які вчені класифікують залежно від обрядів, порядку виконання під час весілля: до випікання короваю, до виття гільця, до пришивання квітки молодому, до посаду молодих, до покривання молодої, до поділу короваю, до весільних забав. Пісні виконували весільний гурт, хор дружок або світилок, усі учасники родинного обрядового дійства.

Українське весілля - це оригінальна музично-словесна драма, яка має чітко визначену мету — одруження молодої пари, а також режисерів, персонажів, кожен з яких знав свої обов'язки, правила поведінки, словесний супровід. Головні учасники цієї драми, за висловом Ф. Колесси, «...грають подію власного життя».